24/7
Вітаю, любі читачі і читачки!
24 години 7 днів на тиждень належати іншій людині… Страшно? Цікаво? Хвилює? Декого обурить, а декому сподобається. От ті, кому таке подобається, якраз 24.07 відзначають міжнародний день цього свого… мм, “особливого захоплення”.
Досі не зрозуміли, про що я? Тоді прочитайте роман “Зроби мені боляче”. Публікую для вас добірку моїх улюблених цитат з цього роману (ну, з тих, які достатньо пристойні для допису у блог:)).
#1❤️
— Сідай і розповідай, — каже мені Данило, киває на диван.
Уявляю, скільки у моєму погляді розгублення й надії, раз він міцно стискає губи. Керована цією надією, роблю, що сказав. Лише тоді згадую, що не озулась, коли Данило підхоплює мої туфлі і сідає поруч. Не встигаю заперечити, як він бере мою ногу за щиколотку, закидає собі на коліно, трохи повертаючи цим рухом мене до себе, і надіває туфлю. Його погляд перестибує з туфлі на моє коліно і піднімається вище. Ще і ще. Відчуваю цей погляд фізично, наче дотик, у тому місці на стегні, де закінчується моя коротка спідниця. Господи, йому ж напевне видно край моєї панчохи, коли сиджу ось так з припіднятою ногою!
#2❤️
— Мені страшно.
— Бачу. Боятися немає чого.
— Але?
Після таких слів завжди є якесь "але".
— Але мені подобається, коли ти боїшся.
— Чому?
— Хіба тобі не подобається боятися?
Господи, я ненормальна. Мені потрібно до психіатра. Психолога. У церкву. Тікати звідси потрібно. А я стою, наче прикута, повертаю голову, дивлюся у чорноту його очей і тихо зізнаюся:
— Подобається.
Тиша дзвенить у вухах, у грудній клітці — камінь, в животі — полум'я.
— Тоді пограємо?
#3❤️
— Неслухняна, зіпсована дівчинка, — говорить вже не Данило, а мій господар.
Я сіпаюсь від того, як несподівано все перевернулось з ніг на голову.
Його інтонація змінилася. Це більше не дружній тон розмови, це холодна сталь, різкуватий випад, це ствердження, з яким не сперечаються.
— Когось треба покарати за неналежні думки у робочий час.
По-перше, формально час позаробочий — у нас обідня перерва. По-друге, покарати? Хіба так можна? Ми не домовлялися, що зараз буде сесія. А поза нею я не зобов'язана його слухатися…
Піднімаю очі, щоб подивитися на нього й заперечити. Слова падають назад у горло, нездатні зірватися з язика. Слова душать мене, заважають дихати, розносяться їдким димом по моїх легенях.
З таким поглядом, як у Данила зараз, не сперечаються. Він граційно, повільно підводиться, йде до дверей, на ходу кидаючи наказ:
— Прибери все зі столу.
#4❤️
— Ходімо.
Слухняно роблю крок і кривлюся від мозолів. Він зауважує це, притримує моє зап'ястя.
— Чому ти накульгуєш?
— Натерла ноги новими туфлями.
— Тоді роззувайся.
Очікую всього на світі, але не того, що Данило вткне мої туфлі мені в руки, а тоді підніме разом з ними і так, тримаючи на руках, понесе в будинок. Робить це просто й рішуче, наче в цьому немає нічого особливого.
— Хіба господар має носити рабиню на руках? — питаю, доки піднімаємось ліфтом, і чую у власних словах гірчинку.
— Спочатку ми чоловік і жінка, а вже тоді господар і рабиня. Це по-перше. А по-друге, мій обов'язок, як господаря, — турбуватися про тебе.
#5❤️
— Я трохи боюсь.
— Чого саме?
— Не виправдати очікувань Лідії. А ще… Я звикла, що ти близько. Коли будемо так далеко… Коли будемо так далеко, ми зможемо бачитися? Ти не знайдеш собі іншу іграшку поблизу?
Данило зводить брови і висмикує руку. Робить крок до мене, і я мимовільно відступаю аж до стіни, впираюся лопатками у прохолодну поверхню. А він бере моє лице в долоні, нахиляється на відстань подиху. Цей жест такий неочікувано ніжний, що усім моїм тілом розливається солодке тепло.
— По-перше, ти розумна дівчинка, у тебе все вийде на новій роботі, не сумнівайся в собі. По-друге, твій язичок щойно нарвався на покарання, ти в курсі? Знаєш, за що? — шепоче.
— За іграшку?
— За сумнів у своєму господареві. По-третє, Ярино, хіба я обрав тебе просто тому, що ти близько? Ти все чудово розумієш. Не треба провокувати мене зайвий раз на те, щоб сказав, яка ти для мене важлива. Наступного разу за подібне обмажу тебе “Зірочкою” всю.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНа кожного психопата знайдеться своя тривожна невротичка, яка бажає. щоб нею керували в режимі 24/7 ))
Ріна Март, Розлади особистості - це теж з розряду психіатричних діагнозів) Можливо, я геточно висловилась, вживши слово "психічні") Але менше з тим, бо тему давно не вважають сферою своєї компетенції спеціалісти ні з тих, ні з інших)
Алкоголік-рятівник - це зовсім інша ситуація, нічим не близька до тієї, про яку ми говоримо) У випадку алкоголю хтось один робить щось для іншого, жертвує собою, у випадку теми обоє роблять те, що подобається обом (хай як важко нам буває іноді усвідомити, що люди можуть мати бажання і вподобання, не схожі на наші).
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати