Я, як завжди, до вас з історичною цікавинкою. Під час битви під Берестечком, згідно курсу викладання історії у школі, козаки зазанали своєї першої нищівної поразки саме через раптову зраду хана Іслам-Гірея. Він таємно домовився з польським королем Яном Казимиром та зі своїми кіннотниками залишив поле битви, оголивши один з флангів козацької армії. куди одразу ж ринули польські драгуни. Далі, згідно того ж шкільного підручника, Хмельницький поїхав умовляти хана повернутися, проте той узяв гетьмана у полон.

Під час написання книги я прошерстила купу матеріалів, і про Берестецьку трагедію теж. Багато істориків схиляються до думки, що полон гетьмана ханом - це цілковита вигадка, і насправді Богдан поїхав з ханом добровільно, бо хан відмовився повертатися на поле бою і Хмельницький зрозумів, що ця битва програна. Звісно, полон Хмельницького поляками значно погіршив би ситуацію, тому гетьман вирішив не датися ворогові живим і виїхав з-під Берестечка у супроводі хана, фактично залишивши свою оточену та знесилену армію напризволяще. Це була не єдина зрада серед козаків. Найближчий соратник Хмельницького - чигиринський полковник Михайло Криса теж зрадить своїх побратимів, залишившись у польському таборі, куди його послали в якості парламентаря. Ба більше, він здасть полякам усі козацькі позиції та план Богуна по порятунку залишків козацької армії.

Що залишалось робити оточеним козакам? Чи змогли вони вибратися з цієї халепи живими? І чому я вважаю Івана Богуна справжнім героєм Берестецької трагедії - про це ви дізнаєтесь, прочитавши історичний роман "Льодова пастка Богуна", а поки що до вашої уваги невеличкий уривок перебігу тих фатальних подій:

"...Світ посірів від дощу. Не було неба. Не було землі…

Богун стягнув важку мокру шапку, заплющив очі. Думкою полинув у запорізькі широкі степи. Чомусь згадав як п’янко пахне богун-трава. Буревій, відчуваючи настрій свого господаря, стишив ходу та вдячно підщипував траву, що ледь проглядалась у мокрих сутінках. Раптом крізь завісу дощу за кілька кроків від себе побачив дві постаті, почув холодний брязкіт зброї. «Вкотре врятувала мені життя богун-трава - причаївшись у мокрих хащах, подумав він – Як і того разу, під Вінницею». Загадав як на мить зупинив його перед самою ополонкою той духмяний запах степу…

Іван струсив із плечей чіпку втому та пірнув у дощову завісу. До оточеного табору дорога недалечка. Що думають нині там ті, хто йшов сюди, під Берестечко, з надією та вірою у перемогу, яка замаячила на козацькому обрії у перші ж дні бою. Коронне військо на чолі з самим Казимиром добре підготувалось до битви, оцінивши та прорахувавши помилки попередніх битв. Хмельницький готувався не менш ретельно, навіть найняв дві тисячі донських козаків на підмогу. Та не врятувало їх це від того, що прорахувати було неможливо – від несподіваної зради хана Іслам-Гірея та раптового зникнення самого гетьмана, що знизило бойовий дух січовиків до критичного рівня. Ще й Криса зник так само як і Хмельницький. Доля явно вирішила випробувати їх на міцність..."