Відгук на книгу: "Мережа".

У рамках безстрокового марафону ще один відгук на книгу: «Мережа»,  від Kalli de Narro.

Я погодилася написати ще один відгук, прочитавши книгу. Спробую розібрати. 

Для мене ця книга несе елементи детектива, адже до певних моментів я мала здогадуватися про все самостійно. На жаль, деякі загадки я не розв’язала. Про що я? Про те ким працює головна героїня та чим заробляє на життя та імпланти. Вона начебто на когось працює, проте що саме вона робить не розкривається достеменно. Вона зазначала, що була кібердетективом, далі її називають терористкою (без пояснень злочинів), далі ми бачимо, як вона погоджується на супровід якогось гостя. Тобто дуже розпиляється в професійному плані. Я для себе зрозуміла, що вона береться за будь-яку роботу, за яку запропонують гроші. Однак назва її професії не висвітлюється, а інколи трохи заплутує, змушуючи мене повернутися на перші розділі й перечитати. 

Ще була загадка про місцеположення імплантів. Я сама здогадувалася про те які частини тіла у персонажів замінені. Мені здається подібне слід описувати чітко, аби читач мав уявлення. Слово “імплант” така штука, що може бути всередині тіла, заміняючи орган, тоді ми його не побачимо, однак, може бути й на поверхні, наприклад, заміняючи кінцівку, тоді читач буде мати в голові образ кіборга. 

Головна героїня, від особи якої й подається історія, — зухвала особа. Пояснюю: вона, на мою думку, настільки проявляє саме зухвалість в діалогах (в яких в цілому й розкривається її характер), що коли настають моменти, коли слід, можливо, перейнятися її станом, або відчути жалість, — в мене не виникає жодного почуття. Мені її не шкода. До того ж для мене вона розкрилася у якості “Мері сью”, тому я наперед передбачала, що все буде з нею добре. Її не беруть кулі, вибухи та емоційні гойдалки з її сім’єю. Жодної глибокої емоції вона не проявляє. Я могла розпізнати те, що вона щось переживає лише в діалогах, які швидко міняють її обурення на байдужість. Подумки (а це уточнюю від першої особи) вона нічого глибоко не аналізує, не капає. Я теж надаю перевагу першій особі, однак, я дуже чітко прописую те, що відбувається всередині головних героїв, тому ось цієї емоційності мені не вистачило. 

Вона якось дивно ставиться до свого віку. В перших розділах Ексенайт активує свою здібність: читати дані про людину. Тобто ми бачимо купку інформації про людей, включаючи їхній вік. Вона з цього переліку наймолодша, але декілька разів каже, що вона стара. Напевно, це зроблено, аби пожартувати, однак, зважаючи, що гумором історія мало наповнена – це здається дивним. Цей момент для мене не зрозумілий та логічно не пояснюється. 

В перших розділах ми розуміємо, що автор пропонує драму, яку розвиватиме до епілогу. Проте несподівані повороти сюжету просто не дають її відчути. Пояснюю: ім’я героїні не справжнє, я вже заплуталася що з двох варіантів є вірним. Вона – це вона, проте, ще й інша людина (а якщо ще точніше частина її сестри Пандори). Якимось незрозумілим чином спогади сестри записали в неї. Я зрозуміла, що це якось зробив батько, проте, не побачила для себе обґрунтування. лише здогадки. І я до кінця не зрозуміла: спогади Пандори — це частинка Пандори, чи все ж таки тільки спогади. Коли вона занурюється в ці спогади, вона не відрізняє себе від сестри, а потім нам зображають їх як двох різних людей. 

Маю зазначити, коли головну героїню починає переносити в іншій вимір — (скористаюся тавтологією) у спогади, то доволі складно зрозуміти що відбувається. Все доволі хаотично змінюється і я сама втрачаю зв’язок та розуміння про кого саме я читаю, що це за місце та що відбувається. Я для себе пояснюю це занадто короткими описами, в яких сухо чергуються дії. Інколи настільки швидко, що починає боліти голова. Екшн в одному розділі може досягнути апогею, а я у ролі читача, вже сама відчуваю себе кіборгом, система якого починає “лагати”.

Причини вибуху, який вбив батька, а потім виявилося саму Пандору, не зрозумілі. Типу, я здогадалася, але там стільки запитань залишилося, що не розкривши кінцівки, я не зможу проаналізувати свої догадки відгуку. 

Взагалі мені не дуже імпонує, коли хтось помирає, а потім виявляється, що не помирає, а потім подається, все ж таки, що він мертвий, а потім все ж таки живий… Таким сюжетом гойдалок наповнена вся книга. Тому спершу я ще намагалася перечитувати, а потім зрозуміла, що просто не хочу. 

До речі батька звуть теж не тим ім’ям, яке автор зазначав впродовж великого проміжку часу. В одному з розділів він сам називає справжнє ім’я, але потім його продовжують називати старим. Я не зрозуміла яке саме вірне. І чому воно китайське. Описів азійської зовнішності не було. До речі, описи зовнішності персонажів зводяться до кольору волосся, інколи очей та сукні головної героїні. Я сама не дуже люблю описувати зовнішність дуже детально, але в цьому випадку їх просто не вистачає. Я не мала картинки перед очима, аби сприймати бодай якогось персонажа як слід.

Далі мені не зрозуміло чому в перших розділах інформація, яка далі в сюжеті ніяк не розвивається та не згадується? Кіт-галограма лише в першому розділі. Кібер наркотики протрималися до другого розділу. Далі все. Тобто їх подавали так, наче вони мають відіграти якусь певну роль в майбутньому, проте, лише для двох розділів. Можливо, я дійсно щось не допетрала.

Подруга, яка дуже добре до неї відносилася моментально та не дуже логічно стає ворогом. Я можу додуматися та замість автора пояснити логіку цих змін, але все ж таки відчуваю, що я не читаю, а працюю. Можу припустити, що через незрозумілу подачу цього моменту, я просто не зрозуміла, що взагалі відбувається. Зовнішність героїні не міняється (крім волосся, яке вона магічним чином змінює. Не знаю чи є такі технології, певно, що й саме волосся імпланти. Але. Про місцеположення імплантів здогадується сам читач. Це детектив)... продовжую думку про зовнішність яка не міняється… за мить подруга починає стріляти в головну героїню. Має бути вау ефект, але у мене вийшов ефект: “що в біса відбувається?”. В голові виник старий голлівудський бойовик з дуже зухвалими репліками. Він, до речі, виникав впродовж всього прочитання. Подруга заявляє, що десь на початку героїня щось згадує про неї, що не може знати її реальна подруга. Виникає питання: чому ще тоді не пристрелити її? Чому дарувати сукню і проявляти гарне відношення. Якщо вона щось запідозрила, то це ніяк не прописується. Просто в якийсь момент починає відбуватися вакханалія. Можливо, це я люблю чітке обґрунтування і дуже вимоглива в цьому плані? 

Аввадон. Спочатку він дає їй роботу. Потім їхні стосунки потроху розвиваються. Це єдине що в книзі розвивається поступово. До 10 розділу на мене вивалили стільки подій, що я вже й не знала, що очікувати в 40, наприклад, розділі. Та потім все починає сповільнюватися. Після десь розділу 30… плюс мінус. Стільки подій, наче це б мала бути книга на 300+ сторінок, але її урізали як могли.

Були сцени, які не несли особливого розвитку в сюжет, але чомусь вони є. Тут я вже скористаюся фразою авторки: “чи може я не так розчитала”. Можу припустити, що через весь цей екшн я вже починала забувати якісь деталі. Я зазвичай роблю нотатки, але коли я розписала три сторінки лише на перших п’яти розділах, зрозуміла, що сама скоро напишу книгу й припинила це робити.

Такий швидкий відгук можу пояснити тим, що б вже за день після прочитання, я просто б багато чого забула і мені б довелося повертатися, аби перечитувати. Тому я прийняла рішення писати відгук “по гарячому”. 

Кінцівка мала б викликати в мене якесь співчуття, але не викликала. Через всі ці гойдалки та намагання зрозуміти хто все ж таки мертвий, хто улюблена донька (бо батько зненацька так називає головну героїню, намагаючись посіяти сумніви), хто їй друг, а хто ворог… я просто була рада, що все закінчилося і все в головної героїні добре. Її не пробити не кулям, не вибухам, не моральній трагедії, тому я й для себе вирішила не співчувати. 

Я закривала очі, що текст збагачений помилками та нелогічними поворотами сюжету. Інколи була драма заради драми, інколи екшн заради екшену. Невірно вживаються деякі слова та фрази. Аудит імплантів, ботокс - кріомолодження, очі відчиняються як двері. І багато чого ще цікавого.

Гумору все ж таки додам: 

Коли прочитала фразу “в неї державні імпланти”, відразу відчула як за спиною вітер колише прапор України та лунає гімн. 

Держава в якій відбуваються події невідома. Як і світ в якому відбуваються події. Їх не описують. В діалогах з’являються згадки про країни, але переді мною знову починає намальовуватися детектив: зроби логічні висновки самостійно.

Це моя суб’єктивна думка, тому пропоную тим, хто з нею не погодиться, прочитати книгу та зробити свої власні висновки.