«мережа Дім» відгук :)

У рамках безстрокового марафону пишу свій відгук :)

Цього разу це книга: «Мережа Дім»,  від Hanna Trunova

Хочу зазначити, що я спілкувалася з автором в особистому листуванні, зазначивши ті моменти, які на мою думку, викликають певні сумніви. Вони не такі значні, аби я зазначала їх у своєму відгуку. До того ж це просто суб'єктивна думка аматора. 

Про що для мене ця книга?

Певно про довіру, яка може бути як дивовижно приємною та затишною, так і небезпечною, проте не тією мірою, аби вплинути на людину фізично (саме в цьому випадку, бо інколи подібне може завдати не лише фізичної шкоди, а ще й мати дуже трагічні наслідки. Поясню все згодом).

Головна героїня, на ім’я Аня — дівчинка, яка має певні проблеми в сім’ї, а також проблеми (як я для себе зрозуміла) у спілкуванні з подругами. На початку автор зображає тьох подружок, які прямують на останній дзвоник. Однак я не побачила між ними того тісного зв’язку, який би продемонстрував мені героїню як щасливу дівчинку, яка з неабияким захватом очікує літа. Літо – це завжди відпочинок від навчального року, присмак пригод та свободи. Проте я побачила лише якийсь сум. Дівчинці п’ятнадцять років, отже випуск зі школи ще попереду, найпрекрасніша пора, коли можна ще не перейматися іспитами та університетом. Навіть якщо трабли вдома, друзі покращують становище (взято з власного досвіду). Діалог розвертався лише між її подругами, а вона навіть й репліки не сказала. Через таку дрібницю, (яка можливо, й не дрібниця зовсім) я зробила висновок, що це не ті відносини між друзями, в яких ти почуваєшся самим собою. Можливо, я не вірно розтлумачила для себе події? Проте існують друзі, яких ти сприймаєш друзями лише в певному середовищі, не більше. Це я й відчула.

“Тиха гавань”: ось так називає Аня свою школу. Чи багато дітей мають таку думку про це місце? Ну, звісно ж, що ні. Далі я бачу пояснення. Це через батьків, через проблеми, від яких бідолашна може відпочити в школі. Можливо, через останній дзвоник Аня розуміє, що вхід до тихої гавані буде закритим, а отже на неї чекає попереду лише бурхливе море… суперечок з батьками, а не те, куди б ми всі залюбки поїхали на відпочинок. 

Далі з’являється химерний дім. Вигляд він має такий собі… дещо лякає, дещо насторожує, проте, героїня входить всередину. Через спойлери з попередніх відгуків та коментарів, я гадаю, що можу собі дозволити розкрити цей дім? Він не справжній, ні. Однак ми всі колись заходили в нього, можливо, з іншими відчуттями, ніж Аня. Це мережа, де люди спілкуються, але не знають одне одного в реальному житті. Звісно, коли ти недосвідчена дитина — це лякає. В тебе немає відповідного досвіду, а отже все здається тобі моторошним, лячним на вигляд. Перше зображення мережі саме таким і зображається, відображаючи внутрішній стан дівчинки.

Всередині вона знаходить хлопця. Він її одноліток. Починає розмову першим. Насторожує? Так. Цікаво? Певною мірою. Вона відповідає, тому що (на мою думку) двері відчинені, вона може піти звідси будь-коли. Вона відповідає.

Звісно, що спілкування переростає на більш дружнє. Зображення дому змінюється. З кожним разом ми бачимо, як він стає більш затишним, привабливим. Спілкування зачіпає згодом приватні теми, вони діляться тим, що болить. А знаєте чому? Тому що вони далеко й близько водночас. Не знаю за інших, але я відчувала таке, проводячи дні та ночі в інтернеті. Маючи найкращих друзів, уявних хлопців, яких мимоволі починала ідеалізувати. Я хвилювалася за тих далеких людей, які були для мене ближчими за оточення. Це підлітковий вік у всій красі. Ось і Аня не дуже відрізняється від мене у моїх спогадах. Вона так само почала ідеалізувати хлопця, не знаючи ким він є та що думає насправді… за межами будинку. Вона дуже переймалася його ідеєю фікс, яка для мене – лише запальні та гарні слова, аби викликати у співрозмовника реакцію. 

Аня боялася заходити інколи в дім, проте поверталася щоразу. Вона зупиняє хлопця від зближення, за допомогою ласкавого звертання, однак вона вже на гачку. Вона вже бачить цей дім затишним. 

Ця арка з другом хлопця дає мені ще раз підтвердити свою думку: Денис – мале хлопча, яке спалахує, наче сірник, навіть не розібравшись до кінця в правдивості своїх переконань. Він емоційний, він егоїстичний. Він бажає від Ані більшого, ніж віддає сам. Можливо, він дарує їй затишок та приємний вайб, закоханість, але він лише грається з нею, не надаючи своїм діями особливого значення.

Логічне завершення (або руйнування?) цього “повітряного замку” — це кінцівка твору. Зізнаюся, я передбачала більш трагічний фінал, але автор зробив його правильнішим. 

Ханна розставила всі крапки над “і”. І я відчула, що саме це і має бути висновком історії Ані та Дениса. Сказати, що це засмутило? Та ні. Я надто доросла, аби засмучуватися через гарний досвід для головної героїні. Ми всі отримуємо цей досвід, тому краще це зробити раніше, чим обпектися, коли тобі далеко за двадцять. Проте маю на увазі саме такий досвід :) Тому що я люблю дивитися тру крайм, а там з цими мережами приклади набагато гірші. Ось такого досвіду отримувати в житті ніколи не треба! Та й взагалі добре, що Деньчик – це справді п’ятнадцятирічний хлопчик, а не пузатий дядько з іншими намірами. 

Історія гарна та повчальна. Від мене щирий лайк та повага автору. Дякую за емоції :)