Маркус — чесний відгук

У темряві лісу
Чутно шепіт двох хлопців.
Бамбук зростає.

Головні герої:

— Маркус.

— Лукас-Карлос.

— Леон, Мігель, Еліза та ін.

Зауваження не авторові, а читачеві: читайте уважно хештеги! А то будете шокувати зі мною разом.

Уся історія розкриває перед нами сутність бамбука, його вплив на соціум, а також важливість математики у всьому цьому. Обіцяю, ви зрозумієте про що я, а поки сідайте та слухайте читайте.

Сюжет розпочинається з нещасного випадку, у якому опинився Маркус. Кров, сніг — книжкова романтика. До нього приходить наче янгол (відсилання в серденько) рятівник Лукас-Карлос. І да почнеться хаос.

Десь тут уперше згадується Леон:

«Леон, про якого не любить говорити Карлос».

Наш рятівник про це не любить, тож не забиваймо голову цією інформацією. Врятувавшись Маркус зникає на три дні. Що робить, ми, на жаль, не дізнаємось — потребую гайд Робінзона Крузо!

Лукаса-Карлоса за три дні немає (бо він ж не читав гайд, ну), і наш Маркус починає божевільно мститися кожному туди-не туди минаючому. Бідолашні перехожі проклинають той понеділок, у який Маркус встав не з тієї ноги.

Далі відбуваються певні метаморфози, Робінзон знаходить П’ятницю і починається математика. Головним героям 7 і 10 років, 7 і 10 років. 7. 10. Це не 18 і 7. Це цілком легально. Повторюю мантрою до кінця другого розділу.

Хлопці починають тренування, бо саме це є шлях самурая  їхньою ціллю.

Сторінка 1: Ти не візьмеш більше зброї в руки!

Сторінка 2: Навчи мене володіти мечем.

Бо памʼять має бути короткою! Хіба ви в 7 років памʼятали, що було… учора?

«Стій під кутом 45 градусів», — сказав герой семирічному хлопцеві, який, дай Бог, щоб знав, скільки буде 7х8.

«Варто йому було нахилитися вперед, як він втратив рівновагу і впав обличчям у бруд».

Не поржав із першоклашки — день коту в дупцю.

Зʼявляється перший злодій — такий пан-супер-злодій. Пʼє кров першоклашки (стаття!), штовхає її (стаття!!), відриває крила метеликам (ну це взагалі урод якийсь!!).

До нього в мене, до речі, купа запитань, бо я не зв’язала А і Я. Хто, куди, навіщо? Там ще декілька частин продовження книги, тому може це розкрито.

Моє читання протягом 15 хвилин:

18:54 І поки я думала «іу, що ці дітлахи роблять» виявилося, що їм уже 50+. Парампам. Тепер сцени з укусами, посмоктуванням і іншими… цікавими деталями виглядають не так невинно, як здавалося.

19:05 А ні, вертаюсь до «іу, діти».

19:07 Або ні. Мама мія, я не сильна в математиці від слова зовсім. Якщо хлопець виглядає на 12 років, а один дитячий рік дорівнює їхнім 150 рокам, то чи означає це, що з моменту зустрічі (12–7=5) минуло 750 років!!

19:10 ОМАГАД!! Він таки виглядає на 12. Навіть якщо йому 50–750 років.

Драма кохання розпочинається вже з… та із самого початку більш-менш.

«Немов відчувши це, він прибрав руку і відвернувся від мене».

Авжеж, чувак, він 12-річна дитина, а не пристрасний коханець Шекспірівських мотивів!

У кожній книзі/фільмі герой має не добити ворога, щоб у кінці файт був ефектнішим. Бо якщо все зробити відразу, то читачам не буде що робити.

Драма тісно переплітається зі світоглядом головних героїв, які стали плодом людської ненависті. Ненависть породжує багато неприємних почуттів, що керує вчинками. Ми зосереджуємось на помсті, що має масштаб цілого світу.

«Ти ж будеш моїм генералом».

Якщо це два відносно дорослих чоловіки, то звучить як уляля, які слова пішли.

Я все ще не можу позбутися ідеї, що їм по 10–12 років. І це не уляля. Не впевнена, що навіть думка про уляля не приготує мені окремий котел у пеклі.

Ага! Для тих, хто тугодум, написано: я виглядав на 15 років. Ну, у цілому це підкріплює ідею, що минуло 750 років*. Добре, напевно? Котел у пеклі почекає іншого разу (сподіваюсь ні)?

А далі з інтонацією німецького генералу минулого століття наш Лукас-Карлос каже: «Ми станемо нацією, яка поставить навколішки всіх». Хе. Ну типу.

«Дівчина не підійде, — сказав він, — потрібен хлопець».

Ну ви зрозуміли, так? Квітка не розквітне. Сонце не підніметься. Бамбук  не виросте!

«Приведи дівчину мені в кімнату!»

«Як дівчину, пане, але ж… бамбук …»

«Про що ти подумав, Маркусе?»

Про бамбук . Він ж росте лише… при певних обставинах!

«Що за вульгарні думки, мій генерале?», — прошепотів він йому на вухо.

А тим часом в інших полях зріс бамбук .

І знову на горизонті Леон, бо він, старий жук, хоче закрити гештальт на старості років. Шляхи, якими він це робить… викликають безліч запитань, але поставити їх ніби-то й нема часу. Тисяча років. Подумаєш.

*Леон каже, що прожив уже майже 1000 років, то виходить я мала рацію. Таки 750. Таки я математик!

«А якщо я вчиню з тобою так?», — каже Лукас-Карлос.

Бамбук  такий: хельооооу.

Кінець 10 розділу офіційно мій улюблений. Йомайо, я і не думала, що цей Лукас-Карлос такий… бамбук!  Спойлерити не буду, але там… я все. Дівоньки, я втратила мову, там усе.

Розділ 11, назва «Куди пішов Карлос?». Кажу, не читаючи: НА БАМБУК!

«— Не хвилюйся, — посміхнувся Карлос, — мені вже понад 500 років».

Тож я не математик, або ми всі… не математики.

Розділ 12 «через 740 років». Не те щоб я до цього змогла скласти всі роки, а тепер і зовсім… Того. Короче, тепер тіла в них точно чоловічі. Не рахуємо, не треба, не робимо голові боляче.

«Востаннє я бачив драконів півтори тисячі років тому».

Я знову математик. Мама.

Панове, я читаю 13 розділ і забуваю коментувати сюжет. Навіть математика вже не допомагає, суцільний бамбук!

У певний момент з’являється Мігель — друг Лукаса-Карлоса, який офіційно посідає місце краша в мене в серці. Улюбленець. Усе, що він каже, що робить, має сенс та логіку. Особливо на тлі цих… панів.

Єдине, що не прийшлося мені до вподоби — це фінал. Я сиділа, їла лікті, ненавиділа Руду (вибач, пані авторко, от взагалі мені вона не зайшла, не знаю, навіть, чому), і як раптом…

А далі? А як же? А чому так? А що далі? Я певно разів 100 клацнула по сіренькому «вперед» у читалці. Мене залиши з почуттям незавершеності…

… але пам’ятаймо, що там, на секундочку, 6 книг. Питання в тому, що саме друга та треті частини від Рудої, а я, як уже вище зазначила, не полюбила цю героїню. Може мені треба час, щоб змиритись (або пані авторка скаже, що я знайду відповіді на свої питання там хехе).

Цікава книга на вечір із філіжанкою кави. Але будьте обережні. Бамбук всюдисущ .

Посилання на авторку

Посилання на книгу Щиро дякую за працю!

Написано в рамках марафону

Дисклеймер: своїми словами я не намагаюсь образити чи принизити автора, усі кумедні коментарі слугують лише розважальним контентом та приверненням уваги. Усі письменниці та письменники Букнету — найкращі булочки, які вкладають купу годин у свою працю. Саме тому я дуже уважно читаю, дякуючи авторові за витрачений час. Обіймаю кожну й кожного.

Завжди ваша,
Олександра Метафор