Мій відгук на книгу Ріни Март "Козацька доба: Льодова пастка Богуна" 

Скажу одразу – я люблю історію, тож авторка дуже мене потішила, бо вміло переплела реальні події з вигаданими, наповнила життям постаті, відомі з підручників, додавши свого, але не перекрутивши відомі факти. Багата мова, здебільшого стилізована під мову тих часів (хоч навіть так трапляються слівця якто "інцидент" або "цунамі"), цікавий сюжет, не ходульні персонажі, є описи – я це люблю, коли герої не діють у вакуумі)) Досить чітко показана жорстокість того часу, видно, що авторка старанно попрацювала над описами битв.

Отже, у книзі центральною фігурою постає Іван Богун. Заможний полковник реєстрового козацтва на службі Речі Посполитої, розумний, освічений чоловік, щасливо одружений з коханою жінкою, яка ось-ось має народити йому дитину – людина, благополучна з усіх боків. Та раптом його життя круто змінюється, він у мить втрачає усе – майно, статус, душевний спокій, робиться бунтівником, за чию голову призначена винагорода. Та, незважаючи на все це, Богун почувається щасливим – адже він бореться за праве діло і він зустрів її – прекрасну "мавку" Марі Вишневецьку, дочку запеклого ворога козацтва князя Яреми Вишневецького. Чим закінчиться для Івана вічна боротьба з переважаючим противником, який зі своєю шляхетською пихою не визнає козацтво рівним собі, та заборонене кохання до дочки найбільшого ворога? 

Для мене найвдалішим образом виявилася Ганна Богун – вона показана саме жінкою тих далеких часів, яка, незважаючи на ревнощі і страждання, не може виказати їх істериками та скандалом, вона мовчить, терпить, лише за якимось жестом, словом зрозуміло, що вона переживає. Але це не може тривати вічно – і ось одного разу Ганна зривається, і наслідки цього виявляються страшними...

Княжна (чи не більш автентично було б називати її князівна?) Марі, "мавка", описана у якомусь казковому, неземному вигляді – так, як бачить її закоханий Богун. Улюблена донька могутнього князя, вона незалежна та певна себе, не сумнівається у правильності своїх вчинків так само, як і її батько – але в один день між цими по-справжньому люблячими людьми з'явиться прірва, яку годі подолати...

Щодо другорядних персонажів книги – окреслена постать Богдана Хмельницького як полководця та політика, Олена Варшицька, сестра князя Вишневецького, показана водночас з усіма її великопанськими гордощами, та зі щирою любов'ю до Марі (до речі, саме з цією особою пов'язані як більшість помилок у тексті – то її звуть пані, то панна, то княжна, то княгиня – так і певно, найбільша загадка – коли у розділі XXXII князь каже сестрі – "Не було у Марі крові Гризельди" – чи означає це, що Марі не дочка дружини князя?)

Цікавий погляд авторки на причини невдачі у битві під Берестечком.

Недоліками я б назвала чимало одруківок, є також деякі помилки – наведу декілька прикладів: розділ ХVІ "Не хочу, щоб її кучері знали, куди я їду" – певно, йдеться не про закручене волосся, а про кучерів чи візників, XVIII – "власноруч попередив", краще було б "попередив власноруч написаним листом", чи щось таке, у XXVI розділі у письмі Адам Кисіль як польсько-литовське королівство, так і московське царство називає "імперіями", хоча жодне з них у ті часи цього статусу не мало. Розділ 40 римськими цифрами має позначатися XL, а не XXXX.

Дякую за книгу та бажаю авторці подальших успіхів та творчого самовдосконалення!