Мур-моменти #2

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні знову для вас солодка добірка мур-моментів❤️ Обирайте той, що зачепив найбільше, і читайте книгу.

(І, звісно, запрошую до своєї історії в процесі “Його тиха мрія”)

Мур-момент 1:

Мені неспокійно через переїзд, через Гнатові проблеми, вагітність, Надін. Тому й сни приходять такі самі — тривожні. Я навіть не розумію, сплю чи це марення, напівсон. Кручуся з боку на бік, лягаю на спину, доки можу це собі дозволити, і стримуюсь, аби не перевернутись на живіт. Аж доки, лежачи лицем до вікна, відчуваю тепло зі спини. Теплі руки, теплі обійми загортають мене у кокон, і всякі марення минають.

— Гнат? — шепочу, скидаючи з себе рештки сну.

— Я.

Його подих — на згині моєї шиї, й одразу за ним — поцілунок. Я вигинаюся, горнуся до нього, а тоді перевертаюся на спину і тягнуся до своєї маски.

— Залиш.

Він притримує мої пальці, і в наступну секунду нахиляється до моїх губ. Так солодко, п'янко й добре, що мені не хочеться, аби поцілунок припинявся. Я нічого не бачу, тому можу зосередитися на відчуттях, на дотиках. Неймовірно приємно зараз не бачити його, але довірятися його рукам і губам.

Поцілунки сповзають нижче — на моє підборіддя, шию, ключиці. Гнат відхиляється, відчуваю його пальці на своїх передпліччях — тонкі бретелі нічної сорочки сповзають з плечей, ніжний шовк ковзає грудьми, і вже відчуваю, як прохолодне повітря облизує мої груди.

— Ти ж казав, що не торкатимешся, доки я вагітна, — шепочу.

— Я не казав, що не торкатимусь. С*ксу не буде, а торкатимусь стільки, скільки мені захочеться.

На диво, він нічого не робить. Напевно, просто дивиться. Від думки про те, яким поглядом обпалює зараз у півтемряві мої груди, стає спекотно. Моє дихання важчає, а внизу живота з'являється млосна тіснота.

Читайте книгу тут.

Мур-момент 2:

— А мене, отже, не хочеш вразити?

— Ні. З тобою я хочу зробити щось таке, що було б приємно саме тобі, а не щось, що потішило б моє его, — він обійняв Гаїну за плечі, потерся щокою об її маківку. — Дивись, морозиво. Ти ще не перехотіла?

— Весь день про нього мрію.

— Тоді ходімо.

Вони підійшли до вуличного стенду з холодильником, у якому було цілих дванадцять видів холодних ласощів.

— Очі розбігаються.

Гаїна всміхнулась, розглядаючи лотки з ванільним, шоколадним, полуничним, манговим, лимонним та іншими морозивами.

— Тоді купимо все? Разом з холодильником, — Тадей промовив це нарочисто серйозно й одразу ж звернувся до продавчині: — Ми хочемо все це.

Жінка здивовано витріщилася на нього, а Гаїна вткнулася чолом у його плече, розсміялась.

— Припини. Незручно ж як…

— Хіба ти не хотіла, щоб я тебе вразив?

— Ти вразив вже тим, що обрав мене, — прошепотіла, не відхиляючись від його плеча.

Тадей завмер, важко ковтнув і прислухався. Чомусь саме від цих її слів серце затанцювало у грудях, наче п’яне — штурхаючись у всі боки.

— По-іншому не могло бути. Але обираймо вже морозиво, бо пані продавчиня подумає, що ми тут не купувати прийшли, а якусь виставу показуємо.

Жінка за холодильником розсміялась.

— Ні-ні, на закоханих приємно дивитися. То що будете?

Від стенду вони пішли з шістьма кульками морозива різних смаків — по три у кожному ріжку. І все для Гаїни. Тадей лише дивився, як вона почергово пробує то одне, то інше й мружиться від задоволення. Йому морозива не хотілося, але ще й як сподобалося цілувати її прохолодні солодкі губи щоразу, коли вона скуштувала новий вид.

— Мм, це полуничне дуже смачне… — приговорював. — А шоколадне ще краще.

— Може, ти скуштуєш з ріжка?

— З твоїх губ смачніше.

Читайте книгу тут

Мур-момент 3:

— Ти повернувся…

— Як бачиш.

Вона підійшла геть близько, стояла за якийсь крок до нього і чула запах сигаретного диму. Розповісти йому, що щойно сталося у маркеті, чи не треба? Ксеня заламувала пальці за звичкою і кусала губу.

Він протягнув руку і легко мазнув пальцями по її блідій щоці.

— Як ти?

— Все добре.

Ксеня опустила погляд, а тоді різко підняла, пригадавши настанову Гордія дивитися прямо.

— Я хотіла подякувати за їжу і за те, що мене підвозили додому.

— То дякуй.

Ксеня знітилася.

— Ну, дякую…

— Хіба ж так дякують?

Гордій наблизився ще і притягнув її за талію до себе. Його губи були м’якими і теплими. Торкатися їх знову, відчувати на своїх вустах через три тижні розлуки було дивно, але ще більш приємно, ніж раніше.

Вони цілувалися посеред свого маленького містечка на очах у знайомих і чужих людей, і в ту мить Ксеню це вже нітрохи не тривожило. Саме в ту мить було начхати, що подумають і ким її вважатимуть. Потім, звісно, їй буде соромно і ніяково, але поки що можна про це не думати. Доки вона біля нього, доки він її цілує, все гаразд. А там буде видно.

Ксеня не впізнавала себе. Уперше в житті її не турбувала думка інших. І нехай це на якихось кілька митей, а потім вона картатиме себе знову, але ці миті варті того.

Гордій розірвав поцілунок і прошепотів:

— Ось так дякують, — легко ковзнув губами по її щоці і докинув: — Їдемо до мене.

Читайте книгу тут.

Мур-момент 4:

— А тепер обійміть дружину ззаду, покладіть руки на її талію і пригорніть до своїх грудей, — командувала фотографиня.

Ярема слухняно став, де сказали, і легко потягнув Меланію до себе. Спіймав її сконфужений погляд і безтурботно усміхнувся, щоб підбадьорити. Якщо вже вона почувається невпевнено, то хоча б йому треба триматися.

Вона здавалася тоненькою, делікатною у його обіймах, навіть попри масивну шубку. Від її волосся приємно пахло квітами, а від шкіри — хвоєю. За вказівкою фотографині він ткнувся носом в шию Меланки і не втримався, вдихнув на повні груди її запах. Помітив сироти, що виступили на шкірі від легкого торкання.

Все-таки поцілунки не були найінтимнішим з того, що мало відбутися з ними двома за цей день. Фотосесія, наприклад, виявилася більшим викликом.

— А тепер, Яремо, потягніться до її вушка і щось шепочіть. А ви, Меланіє, усміхайтесь.

Він зробив, як наказано, не без жалю — не хотілося покидати затишне гніздечко на спокусливій шийці.

— Дозволю потім Артему домалювати мені ріжки на отриманих фото. Думаєш, допоможе, щоб він мене не прибив, коли оце побачить? — прошепотів.

Меланія, яка приготувалась імітувати щасливу усмішку, розсміялась. Її заливистий сміх рознісся парком і сполохав горобців, що примостилися на ялинках позаду.

— Краще дам йому спалити альбом, це буде дієвіше.

— Ні, альбом ні. На фото ж і ти будеш, гарна така, навіщо палити?

Гарна така.

Якось мимоволі Меланія повернула голову і зазирнула йому у вічі на цих словах. На кілька коротких секунд її подих перехопило.

Надто дражливо. Надто близько. Не можна так.

І він — гарний. Надто.

Читайте книгу тут.

------

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці