Моє оповідання. Челендж слів

Привіт всім. Сьогодні пропоную для прочитання уривок мого твору "Давнє прокляття". весь твір викладу на своїй сторінці після того, як створю обкладинку.

Творчу естафету передаю IRMI SKOTT

Давнє прокляття (уривок).

06.07.2018

… На світанку Софія зателефонувала подрузі Тетяні, яка проживала по сусідству, іншим друзям.  Вони вирішили відпочити. Сиділи біля підніжжя пагорба, розмовляли, співали під гітару, яка звучала дуже милозвучно. Хтось згадав що на вершині цього великого пагорба, який вкрили зарослі кущів і дерев знаходяться розвалини давнього маєтку колишніх поміщиків. Серед сельчан ходили чутки, що це погане місце і люди обходили його стороною.

Жінка відійшла від компанії і сама піднялась до розвалин. На самому пагорбі місце було рівне, не було чагарників, тільки сиві полини хиталися від вітру. Виднілись залишки мурів колишньої садиби, господарських будівель, навіть басейн колись тут був. Софія відчувала себе тут дуже комфортно і не дивлячись на свій вік (тридцять шість за паспортом), наче затята нишпорка-підліток, переступила через залишки порогу колишнього будинку і раптово все змінилося. Вона немов перемістилась в часі. Стояла, ніби якась сила її приклеїла на місці і дивилась як перед очима розгортались картинки.

«10.08.1895.

У великій вітальні за довгим обіднім столом, на якому були вино, хліб, смажені карасі  та печеня з індика, сидить сивочолий поміщик Весло Макар Корнійович, а поряд – його тридцятилітній син Тимофій. Біля вхідних дверей стоїть сивокоса жінка в чорній хустині. За руку вона тримає дівчину років шістнадцять.

• Пане, ваш син примусив мою онуку до близькості, і тепер вона носить під серцем дитя, - суворо кидає у вічі стара.
• Та як ти смієш! Хто ти, а хто я! – рокоче старший поміщик. – Ще кожна гуляща дівка буде мого сина звинувачувати! В нього сім’я, діти!
• Не по правді чиниш, пане, - продовжує жінка.
• Геть звідси! А то батогів всиплять обом!

Стара жінка підіймає руки догори, в чорних очах спалахують блискавки.

• Проклинаю всіх твоїх нащадків чоловічої статі! Вони вмиратимуть в такому віці, як зараз твоєму синові! – з цими словами стара повертається і виходить разом з онукою.

Поміщик з сином сидять наче пришиблені…»

06.07.2018

Софія струшує головою, оглядається. Це що розіграш? Прихована камера? Онлайн-трансляція? Нікого не видно.

Жінка обходить руїни і бачить перед собою кам’яні надгробки. Могили вітають смутком полину, подекуди видно сліди якихось парнокопитних. Підходить до крайнього і знову переміщення в часі…

«7.07.1930.

На лавці біля могили молода білявка, років двадцяти п’яти. Біля неї сивий старець-мольфар в потертій одежині, в брилі. Тримає жінку за руку.

• Допоможіть, благаю. Мій чоловік, батько мого чоловіка, його брати і племінники – всі помирали одразу після того, як їм виповнювалось тридцять. У мене двоє синів, врятуйте їх. – По щоках жінки текли сльози.
• Це не в моїх силах. Зняти це прокляття можна лише двома способами.
• Я на все згодна!
• Це могла б зробити та, хто наклав його. Але її вже немає в живих.
• Що?
• Так. Вона в гніві наклала прокляття. Не подумавши. А її онука теж носила нащадка вашого свекра. І він теж помер у тридцятирічному віці. Після нього залишилось двоє синів. Їх знову ж таки чекає така ж участь. Стара знахарка не пережила смерті правнука.
• А другий спосіб? – в очах жінки світилась надія.
• Якщо у нащадка чоловічої статі першою народиться дівчинка. Вона має здійснити обряд. Скласти хмиз посеред вітальні, де звучало прокляття, взяти кресало з вашого будинку і запалити багаття. Щойно полум’я підійметься в її зріст – прокляття зникне.
• У нас всіх народжувалися лише хлопчики, - білявка у відчаї заломила руки.
• Ні. Ця дівчинка має бути нащадком позашлюбного сина вашого свекра. В її венах має текти кров вашого свекра і знахарки, яка прокляла. І виконати обряд вона зможе після того, як їй виповниться тридцять. Тоді і сила та знання покійної знахарки увійдуть в цю дівчинку.
• Де їх шукати? Може там народилась дівчинка?
• Онука тої старої вийшла заміж за сина старого мельника, що на іншому кінці села. Він її вагітною взяв. Зараз вони там не живуть.
• А де ж вони?
• Не знаю. Але десь недалеко. Тут її місце сили. Кресало закопайте в крайню могилу…»

06.07.2018

Софія збігла вниз до друзів і розповіла про закинуті могили в зарослях. Звернулись до голови села. Небайдужі жителі допомогли перенести їх на сільське кладовище, перенесли і плити на них, впорядкували. Софія висадила на тих могилах фіалки – свої улюблені квіти.

Розказала бабусі, адже і в їх родині, її дідусь по батькові, її дядько та її батько померли тридцятирічними. І бабуся розповіла їй, що це вона і є нащадком позашлюбної дитини поміщика. Знали, що старе прокляття загонило в могилу і їх рід, але після смерті бабусі-знахарки не знали як його зняти.

Коли розкопували могили, то знайшли загорнене кресало, його Софія забрала собі.

07.07.2018.

 Софія піднялась на пагорб, назбирала хмизу і склала посеред колишньої кімнати багаття. Довго намагалася добути вогонь, а потім зачаровано дивилась на багаття. Несподівано її немов гарячою хвилею вдарило, відчула приплив сил і побачила напівпрозору постать своєї прапрабабусі...

Минуло три роки.

Три місяці тому молодший брат Софії відсвяткував свій тридцятирічний ювілей, але мама і бабуся досі телефонують йому по кілька разів на день, щоб упевнитись чи все гаразд.

На прийом до Софії черга розписана на два місяці наперед. Лікарка поєднує традиційну та нетрадиційну медицину і ніби творить дива.