Вітаю, сонечка!!!

Сьогодні діє знижка на історію, Злати та Нестора, з роману, "Морок. Повірити в неможливе". Це друга частина дилогії.

Злата та Нестор...

Уривок.

— Я нікуди тебе не відпущу. — Владно низьким голосом заявив, відверто заглядаючи в очі.

— Несторе, я мушу, я й так завинила перед Галиною. Саме через мене вона в лікарні. — Тихо, але зірваним тоном відмахнулася.

— Злато, я не можу дозволити собі таку розкіш, як відпустити тебе. Ти потрібна мені та синові. Тим більше, що, Андрій Володимирович, проти того аби ти їхала.

— Як ви не розумієте, я мушу...

 Відмахнулася Злата і в мить опинилася міцніше притиснутою до сильного тіла чоловіка. Від цього жесту блуд загуляв тазом. Повільно підняла повіки з довгими віями, й відверто заглянула в очі чоловіка. В них панувала суворість та невблаганність. Це по новому дурманило свідомість.

— Ти нікуди не поїдеш. — Впевнено заявив Нестор, й нахилившись впився в її вуста...

Також хочу повідомити, що щойно оновлено роман, "Подвійні паралелі".

Екскурсія фортецею проведена і тепер розпочинається найцікавіше.

Уривок.

Слухаючи подругу, риюся в кишені штанів, знаходжу двадцять гривень монетами, та кидаю їх у миску старенькому. І краєм ока помічаю, як кинуті мною монети, перетворюються на Акче (Монета, що курсувала в османській імперії). Та я збагнула це, лише коли зробила кілька кроків від жебрака.

— Зачекай! — прошу подругу, бо не можу збагнути, що діється.

Я збентежено оглядаюся, і зустрічаюся з чорними вузькими, але водночас досить великими очима старенького. Мені здалося, що цей погляд пройшов через мене наскрізь. Я Налякано кілька разів кліпаю, а коли фокусую погляд, то ні старця, ні миски уже немає.

— Юстино, я передзвоню, — не своїм голосом кидаю у слухавку, та завершую розмову не зважаючи на заперечення подруги.

Повертаюся на те місце де щойно стояв старець, та тут навіть сліду від нього не залишилося.

Не можу збагнути, що це було. Адже я бачила цього старця, так само як зараз бачу всіх перехожих. Вдивляюся в натовп, але старенький наче в повітрі розчинився, його ніде не має.

Не міг же це бути глюк. Я ж чітко бачила його...

Вже нічого не розумію, ще раз оглядаюся. Та скидаю дзвінок Юстини. Хоч чудово розумію, що з’ясувати нічого не зможу, бо щось мені підказує, що цього старця бачила лише я.

Це солідно лякає мене. А цей його відвертий погляд... Що він означав?

Подвійні паралелі...

Приємного читання!!!

І мирного неба над головою!