Розпач штовхає на рішучі вчинки. Алія.

У розпачі Алія кинулася до Хаука, він має змінити своє рішення, але той саме щось палко обговорював з Іншими і бренна змушена була відступити. Оскаржувати вибір Першого Вахнута перед підлеглими вона не наважилася та й права такого не мала. Вона поговорить із ним пізніше, наодинці.

Сніг, схоплений морозом, дзвінко хрустів під копитами коней, тишу порушували лише їхнє неголосне фиркання та рідкісне посвистування птахів. Чоловік уважно вивчав дівоче обличчя, Алія повністю занурилася в нерадісні роздуми, задумливий погляд тонув у невисловленому болю, тонкі пальці стискали поводи так, що здається, ніколи не відчепити. До ломоти в кістках захотілося негайно відчути кохану в своїх обіймах. Вхопивши повід Іскри, Хаук змусив коней зупинитися. Легко, мов пір'їнку, він підхопив Аллію на руки і посадив перед собою. Вороний жеребець, нащадок загиблого Вітру, тихо зафуркав і затрусив великою головою. Чоловік ніжно торкнувся губами витонченої дівочої шиї, прихопив зубами вушко, спустився поцілунками до куточка рота, залишивши там солодкий відбиток ласки. Він обсипав бліде обличчя гарячими цілунками, намагаючись розгладити тугу напругу, що зібралася в маленькій складочці між темних брів.

- Хаук, зараз не час... - Алія вперлася долонями в кам'яні груди й легенько відштовхнула його.

Яструб відсторонився і зазирнув у потемніле золото очей.

- Не думай, що я не здогадуюся, що тебе турбує, Лисичко, - сказав, зариваючись обличчям у теплий шовк волосся і п'яніючи від дурманного аромату. Поруч із бажаною жінкою голова ставала важкою, а думки плуталися у хмільному вирі. 

Сьогодні пізно ввечері (або, якщо не всигну відредагувати завтра) наступна велика глава. Дякую вам хороші за янгольске терпіння.

https://booknet.ua/book/alyasila-vognyu-kniga-2-b415006