Вітання мої, любі!!!

Сьогодні діє знижка на історію, "Соломії та всеволода".

Роман, "Умови контракту", наповнений інтригами, протистоянням героїв, та приборкання злісного гульвіси і звичайно справжніми почуттями.

Уривок.

Малюючи тамувала у собі біль, хоч відео не відкривала та могла тільки здогадуватися, що там. Від цього відчувала відразу.

Дисплей засвітився ще кілька разів, але вже не звертала уваги.

Хтось гримнув дверима. Здригнувшись, оглянулася, до неї повільно наближався Всеволод. Вираз його обличчя був надто серйозних, в очах палав гнів. Ця суворість лякала, адже надто пильно дивився їй в очі, та мовчав. Серце у грудях колотилося в шаленому ритмі. Здавалося чула кожен стукіт свого серця, так і завмерши з простим олівцем у руках, дивилася на нього.

Нарешті губи чоловіка поворухнулися.

— Тобі, що не будь приходило на телефон? — Зірваним тоном запитав.

— Приходило. — Кліпнула очима й повернулася до фліпчарта, знову почала малювати.

— І...? — Знову зірвався чоловік.

Мовчала, вимальовуючи новорічні кулі на ялинці.

— Соломіє?!! — Буквально прошипів на вухо. — Не хочеш нічого, мені сказати?

Не оглядаючись дівчина знизала плечима.

— А, що повинна, щось сказати?

Чула як чоловік важко зітхнув.

— Це було давно. Розумієш... — Почав винуватим голосом Всеволод.

Різко оглянулася, перебивши його.

— Ти про, що?

— Про те, що прийшло тобі на телефон. — Напружено кинув.

— Я... — Знову почав він.

— Стоп! — Всеволоде, мені не потрібна твоя сповідь. — Тихо та впевнено промовила. — Це твоє життя, воно мене не цікавить. Я не відкривала цієї гидоти, й заблокувала того хто прислав це, та там знову щось приходило, я вже не дивилася.

Кілька хвилин пильно дивився на неї.

— Можна твій телефон.

Знизала плечима, сухо запитавши.

— Знову ритимешся в ньому?

Історія тут...

Тихого, спокійного дня та приємного читання!!!