Від ненависті до кохання.

Вітаю, любі НАТХНЕННИКИ!!!

Сьогодні діють знижки на 2 книги
«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ» - 20%


Уривок:

—Ви вмієте розслаблятись і радіти життю?

—На світанку? Без кави? Ні. Не вмію.

—Тоді я вас навчу.

Мені кортіло щось буркнути йому у відповідь, але було занадто рано для баталій і… для риболовлі, але не для кави.

Важко видихнувши, я спустилась з ганку і підійшла до винуватця мого ранішнього підйому.

—Куди ми підемо?

— Взагалі-то позаду нашого будинку, є озеро. — В його голосі лунав смішок.

—Я знаю. — Хмикнувши, я попленталась за ним. — Ви б могли і без мене піти.

—Навіщо відмовлятись від веселощів. — Він знизив плечима і усміхнувся мені через плече.

—Не зрозуміла?...Це ви про мене? Я вам організувати веселощі маю? Зачекайте! Тобто я для вас в ролі блазня? — в цю мить я остаточно прокинулась і таке враження, що я випила п’ять чашок кави. В мені вирували лють та шок. Навіть для цього Нахаби це занадто.

—Не зовсім так, але…

—Нахаба! Мужлан! Лісоруб!

Він обернувся на мене і його брова злетіла дугою.

—Лісоруб?

—Так!

—Чому це?

—Бо мені так захотілося. — Я опустила очі додолу і зупинилась.

—Це через те, що у мене борода?

—Ну…

—Куца фантазія, як для письменниці.

—Я нікуди не йду! — я розвернулась, щоб піти, але опинилась через дві секунди головою донизу. — Опустіть мене! — я забила кулачками по його спині. Люто гамселячи його, я просила опустити мене на землю, але він нічого не відповідав. — Відпустіть! Швидко відпустіть мене!

  Нарешті, кілька хвилин потому, він сказав:

— Як дійдемо – відпущу.

— За що мені таке?

— Насолоджуйтесь природою… тишею… та мною. — Домінік засміявся.

— Вами? І чим це я маю насолоджуватися? — звичайно було чим. Його зад був міцним та сексуально підтягнутим. Займається спортом – Нахаба.

— Куди ваш погляд спрямований? От і милуйтесь. — Його сміх накрив ранішню тишу. Тембр лоскотав мій слух.

— Тобто…

— Тобто…

— Я вас приб’ю!

— Тож, ви дивитеся на мій зад. Подобається?

— Я вас рибам згодую! І всі докази заховаю в цьому озері.

  Домінік ще голосніше засміявся і промовив:

— Ви ж, не пишете детективи, звідки такі знання?

— Звідки така впевненість, що я не пишу детективи? — я важко зітхнула, все так само, перегинаючись через його плече. — Можете не відповідати. Я здогадалась. Мій примітивний вид, - пише лише жіночі романи. Правильно?

— Ага.

— Нахаба! Ай! — у мене очі на лоба повискакували, коли я відчула на своїй сідниці його міцну долоню і ляскання по ній. — Ви, що собі дозволяєте?!

— У вас гарний задок. Гріх було не скористатись, коли він прямісінько біля мого обличчя,… а ще ви заслужили.

— Я?!

— Так, ви Скарлетт. Це за «нахабу».

— Ви мене так сильно дратуєте! — я ще раз постукала по його спині і знову отримала від нього, по своїй п’ятій точці. — Ви, що знущаєтесь?!

— Вам значить можна мене бити, а я вас ляснути не можу? Ні, Колючко, зі мною так не піде. Ще раз стукнете мене і я дам здачі.

— Вам, що п’ять років? Дорослий чоловік поводиться, як дитина.

— А ви, як Колючка.

  Я не витримала і ляснула по його пружній дупі.

— Ай! Вона у вас, що залізна? — я потрусила рукою від болю.

— Ну як, сподобалося? — він почав з мене сміятись і я ще раз ляснула. — Точно, - сподобалося!

— Нахаба!

— Колючка.

— Лісоруб.

  Через мить я стояла на своїх двох, але він, тримаючи мене за талію, промовив мені прямісінько в обличчя:

— Ви голодна?

— Ви про що?

— А про, що подумали ви? — я побачила, як його губи сіпнулися в усмішці, а блиск в очах змусив мене розчервонітись. Я дійсно подумала, що він на щось натякає, але він говорив в прямому сенсі про їжу. — Панянко! Ви думали про секс. Один разок мене ляснули і захотіли пізнавати мене далі?

— Та, як ви смієте?! — тремтіння охопило моє тіло і я була впевнена він його відчув. — Відпустіть! — натомість його руки стиснулись ще більше, затискаючи коло, довкола моєї талії.

— Але ж ви, про це подумали і не заперечуйте. Я все, що треба побачив в ваших очах.

— Відпустіть… — мій голос став таким тихим, що я злякалась, що оніміла.

— Скарлетт, вам немає чого соромитись. У мене теж були думки стосовно вас… Але ж ми розуміємо, що ми геть різні. Тож немає чого хвилюватись. Одна думка не змінить нічого, ми ж не дозволимо їм втілитись у життя… правда?

КАРТЕР & СОРАЙЯ. КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ» -20%

Уривок:   

— Ідіот! Скажений! Псих ненормальний! Ненавиджу цього придурка!

  Я ходила по кухні, і плачучи, їла свої млинці. Коли у мене стрес, я постійно їм. Пощастило з тим, що я вдалась у маму – в нас швидкий метаболізм. Я можу з’їсти слона і не наберу ваги. Тож я їм,… їм і ще раз їм свої млинці, поливаючи їх шоколадом і клиновим сиропом.

  Бррр. Нудить. Переїла.

  Всівшись на стілець, я важко видихнула. Мій план втечи провалився, як я тільки переступила поріг будинку, як тільки Картер пішов, покинувши мене тут саму… Ну, не зовсім саму, з Пухнастиком, але навряд чи він мене врятує від тих самих вовків, яких я боялась на початку. Коли я відчинила двері, тримаючи свою валізу в руках, я зрозуміла, що якщо мені пощастить – я пройду кілька метрів і може на ранок мене хтось знайде. Але холодною і з замерзлими шмарклями під носом. Картина не дуже, а перспектива тим паче. Тож, я будучи злою, і невдоволена нездійсненним планом, - «Тікай звідси, що духу!», - повернулась до будинку, і досмаживши млинці, почала їх наминати одне за одним.

  Куди цей ідіот поїхав у таку заметіль, не ясно. Та й начхати мені на нього. Хай що хоче те й робить.

  Я повернулась до Пухнастика, і щоб не здаватись божевільною, заговорила до нього.

  — Він… він… Ідіот. Псих ненормальний. По ньому божевільня плаче. Точно! Йому там і місце. — Я видихнула, і узялась за ще один млинець, але як тільки піднесла його до рота і втягнула аромат кориці – скривилась, і поклала там де взяла, тобто на величезну стопку таких самих млинців. — Знаєш, Пухнастику, хоч я його і не розумію, але іноді мені його дуже шкода. Він не дозволяє собі жити… Розумію, я сама лише крокую до нормального життя, але я собі не відмовила від того, щоб спробувати секс без обов’язків, а він… Він відмовляється від того, що називається стосунками. Та нехай собі і буде один. Його ж ніхто не витерпить. Це мені доводиться тут залишитись, бо не хочу, щоб завтра мене замерзлу розгрібали лопатами, а от Картера, можливо, саме така участь і чекає.

  Я захихотіла, а потім перелякавшись, зойкнула чим налякала малого Пухнастика. Ой! А як він реально десь замерзне? А якщо він десь застрягне, і авто не буде заводитись? А потім він вилізе з авто… піде лісом, а там вовки… Ох! Трясця! Що робити? Що робити?

  Де мій телефон? Де той довбаний телефон? Трясця! Його ж нафіг вкрали з усім, що було у сумці.

  Сльози приснули з очей, немов два фонтани. Я поклала голову на руки і розревілась вдруге після того, як Картер пішов. Ранок так гарно починався, ніч була просто неперевершена, а тепер… я одна і перелякана. Яким би він психом не був, я дуже за нього хвилююсь. Дуже.

 І новинка за найнижчою ціною!!!

книги “Шалена ніч у Нью-Йорку” 

Глави стабільно з понеділка по п'ятницю. Завжди гарні емоції, спілкування та віра у кохання.

Мій телеграм Книги spicy Кохай та читай.

А це мій ТікТок 

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!