Знижка на історію Андрія та Анастасії-Валерії!

Вітаю, сонечка!!!

Запрошую до знижки на роман, "Крила рудого Янгола".

На вас чекають:

Перше кохання;

Розлука;

Зустріч через роки;

Протистояння та справжня почуття.

Уривок.

— Валеріє!

Відкрила очі, адже хтось надто голосно покликав її. Кілька разів кліпнула повіками, не зовсім розуміла де вона та, що відбувається. Чоловічий приємний голос з легкою хрипотою, знову тихіше покликав її. Анастасія повільно сіла. Від цього голосу пам’ять повернулася швидко. Жінка поправила волосся, сонно кліпаючи глянула на чоловіка, що стояв поруч.

— Доброго вечора. — Привітався Андрій Євгенович.

Серце в грудях затріпотіло. Взула туфлі, а вірніше протиснула набряклі ноги у них. Піднялася з крісла поправивши одяг. Розгублено відповіла на його привітання.

— Доброго!

Оцінювальний погляд чоловіка, що пройшовся по жінці дуже не подобався їй.

— Андрію Євгеновичу, якщо ви вже прийшли, я поїду. — Сонним зірваним тоном промовила. Хотілося як найшвидше покинути компанію цього чоловіка.

Зняла свій клатч зі спинки крісла й подалася до дверей.

— Заждіть, Валеріє. — Наполегливо попросив чоловік. — Я розумію, що вже пізно, але я не можу вас так просто відпустити. Спочатку ми поговоримо, а вже тоді я відвезу вас додому.

Анастасія зупинившись, оглянулася. Чомусь раптом стало лячно, хазяйновитість цього чоловіка змішана з нахабністю насторожувала. Чомусь боялася цієї розмови.

— Не потрібно мене нікуди вести, я доберуся сама. — Впевнено заперечила.

— Це не обговорюється. — У пів тону холодно заявив чоловік, а тоді вимогливо запитав. — Ви знайшли роботу?

Анастасія різко глянула на чоловіка. — А тобі це навіщо? Та в голос сказала чомусь правду.

— Поки ні.

— Мені шкода. — Поспівчував чоловік, а тоді пильно заглянувши в очі заговорив. — Валеріє, я дуже вдячний вам, що приділили стільки часу, моїй доньці.

— У вас, чудова донька. — Не витримала цього красивого погляду на собі, опустила очі. — Мені було приємно спілкуватися з нею. Якщо це все, то я піду. — Ноги страшенно пекли та гуділи, хотілося просто лягти та полежати.

— Валеріє, зачекайте, я ще не закінчив — це одне, а ось інше, — я нікуди вас не відпущу проти ночі. — Чоловік витримав паузу нервово крокуючи палатою. — Я щойно розмовляв з лікаркою. Діані потрібно, щоб хтось постійно був поруч. — Чоловік зітхнув напружено продовживши. — У мене на це немає часу. Гувернантка теж має багато обов’язків та й до того ж Діана не хоче, що вона була з нею. — Бойко важко видихнув, й таки сказав те про, що волів би мовчати. — Мати Діани — це особливий випадок. Отже, єдиний вихід — це знайти людину, яка буде поруч, але зробити це не так легко, як здається.

Чоловік замовк, прикипівши пильним поглядом до Анастасії. Почувалася ніяково під цим відвертим поглядом. Серце ледь не вискакувало з грудей. Не зовсім розуміла куди він хилить і чого хоче від неї.

— Валеріє, у мене до вас ділова пропозиція, мені потрібен працівник, а ви шукаєте роботу... Що скажете? — Надто власно запитав чоловік...

Історія тут...

Приємного читання!!!