Додано
23.06.24 16:13:18
Думай вгору - рецензія Олді
“Перемогти дракона можна і без меча”
Віталій Медвідь: Думай вгору. Повість-фентезі. ВЦ «Академія», Україна, Київ, 2024; 160 стор.
Як на мене, ця повість — це щось середнє між авторською чарівною казкою та дитячою фентезі. “Казкова фентезі”? Мабуть, так. Ще й з елементами “урбаністичної фентезі”. Тож із жанром цієї повісті все досить складно (до речі, не бачу у цьому нічого поганого; більш того, на межі різних жанрів часто з’являються гарні та оригінальні твори).
З віком читача, для якого написана ця повість, все теж досить складно. Формально ця фентезі-казка написана для юних читачів 10-13 років. (11-12 років — оптимально). Але крім пригод, магії, паралельних світів, іронії та гумору — цілком, як на мене, зрозумілих, цікавих і (сподіваюся!) захопливих для дітей відповідного віку — а також реалістичних і дотепних сімейних та шкільних епізодів, — крім всього цього у цій повісті є й те, що я б не побоявся назвати своєрідною філософією. І ця філософія, хоч і не вельми складна, може бути не зовсім зрозумілою для юних читачів, або просто пройти повз їхнє сприйняття. Хоча, можливо, я недооцінюю сучасне юне покоління, і все вони прекрасно зрозуміють і сприймуть. Або, принаймні, прочитають цю повість просто як захопливу пригодницько-магічну історію, а щось з філософії автора осяде у підсвідомості, щоб, в ідеалі, згодом дати свої плоди.
Події повісті розвиваються по двох лініях. У перший лінії живе собі у світі, дуже схожому на наш, дружна щаслива сім’я. Батько Артем працює рятувальником. Його дружина Лариса теж працює, кожного дня поспішаючи “на зміну” — і до останньої сторінки повісті здається неважливим, де саме вона працює. Син Стас навчається в школі, а маленькій Каті до школи ще зарано, але вона вже теж виразна особистість і згодом відігра̀є у цій історії чималу роль.
Коротше, начебто все у цій родині як у звичайних людей, та є одне “але”. Артем — не простий рятувальник. У своїй справі він зазвичай використовує магію, якою добре володіє. І у Стаса теж є магічні здібності, яки він намагається потай розвивати та використовувати — і одного разу призиває з іншого світу незрозумілу сутність, яка починає бешкетувати в хаті. Доводиться втілити цю сутність у плюшевого ведмедика Катеринки — і цей ведмедик несподівано стане у великій нагоді, коли в цьому світі з’являться зловісні Сірі (ні, це не вовки), від яких Артему з Ларисою вже одного разу довелося тікати...
А ще десь є таємничій дідусь Стаса з Катеринкою, батько Артема, який до пори до часу не з’являється особисто, але пише чарівну Казку, яку з захопленням читає Артем.
І ось події цієї Казки: пригоди юних Люмрика та Сольки, мудрої, але дивакуватої та сварливої Габи, колишнього воїна Руха з іншого світу та досвіченого, але незграбного вчителя Зугурдика — це й є друга лінія повісті. Всі вони живуть в мирному, затишному та дивовижному світі, пронизаному магією та повному цікавих дивовижних істот, здебільшого безпечних — за дуже рідкісними виключеннями. На відміну від послідовного та зв’язного розвитку подій у першій лінії, епізоди з Казки даються окремими фрагментами — так, як читає Казку Стас. Але поступово мозаїка цих фрагментів теж складається у відповідну послідовність, і в ній потроху проявляється та сама філософія, про яку я згадував вище.
“Думай вгору” — не випадкова назва для цієї повісті. Бо якщо дивитися тільки собі під ноги, щоб випадково їх не забруднити та не вступити у калюжу, та думати тільки про це — ти ніколи не побачиш хмар та зірок, не побачиш неба. Не побачиш всієї краси цього світу, не навчишся літати та ходити між світами — і багато чого ще. “Думати вгору”, перемагати самого себе, розвивати волю та дух, слухати своє серце, перебороти та використовувати собі на користь свій страх, вміти постояти за себе, не використовуючи агресію — всьому цьому вчать юних Люмрика та Сольку Рух, Габа й подеколи — Зугурдик. І одночасно вчаться самі, бо й вчителям завжди є чому вчитися. І це все не абстрактна теорія: всі їхні уроки суто практичні й цікаво та дотепно описані автором.
І ось, з захопленням читаючи цю Казку, Стас потроху сприймає ці уроки, цю філософію — і починає втілювати дещо з неї у спробах допомогти батькові впоратися з нашестям Сірих, що загрожує їхньому світові. Спочатку кожен намагається діяти наодинці, але тільки об’єднавшись разом з батьком та дідусем — а також не забуваємо про маленьку Катеринку! — героям вдасться перемогти. Перемогти не силою та люттю, не агресією та ненавистю — а зовсім іншим чином. А яким саме — не скажу, щоб не плодити спойлерів! 
Відмічу тільки, що наприкінці повісті на читача чекає кілька цікавих несподіванок, лише одну з яких особисто я міг передбачити заздалегідь, а інші — ні.
У підсумку: це вельми добра та позитивна повість-казка, що, як на мене, дуже важливо у наші скрутні часи. Звісно, у світах, де відбуваються її події, теж є свої проблеми та конфлікти, є протистояння та боротьба. Але при всьому цьому ці світи більш добрі за наш, вони пронизані м’яким світлом та любов’ю, надією та прагненням до нових висот. І темрява (або ж сірість), що вторгається туди, наприкінці кінців зазнає поразки — але поразки без знищення ворога. Тому що “Перемогти «дракона» можна і без меча”. Так, у нашому світі це дуже проблематично, м’яко кажучи. Але це ще й залежить і від “дракона”. Бо якщо “дракон” знаходиться у тому, хто тобі насправді не ворог, або ж у тобі самому — то все можливо...
Написана повість живою яскравою мовою, з простими але досить смішними жартами та повністю природними та дотепними репліками персонажів, у кожного — у його особистій манері. Характери героїв, як для такої досить невеликої повісті-казки, розкрити добре, кожен персонаж має свої оригінальні риси та яскраву особистість. Характери більшості героїв розвиваються протягом повісті. З недоліків маю відмітити тільки трохи “рвану” структуру повісті. Епізоди-глави першої лінії часто-густо перериваються фрагментами Казки, що дещо розсмикує увагу і трохи дратує, особливо десь близько до середини повісті. Така “мозаїчна” структура, звісно, допустима, але зміна ліній відбувається занадто часто, як на мене, створюючи такий собі ефект “миготіння” або “стробоскопу”. Ближче до фіналу ситуація потроху виправляється, коли з’являється зв’язок між Казкою та вчинками Стаса, якого Казка надихає діяти певним чином. А у фіналі все остаточно стає на свої місця.
Попри цей недолік, прочитав повість з інтересом та задоволенням — хоч я давно вже не дитина.
Рекомендую.
Дмитро Громов, 1/2 Г. Л. Олді
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати