Вітаю, любі!!!

Сьогодні завершилася історія ,Марти та Ярослава, з роману, " Ти вже у моїй владі".

Кохання долає все: туднощі; протистояння; гордість, й підкорює найсильніших. 

Уривок.

Не заглядаючи у вічко прочиняю двері, і завмираю. Серце одразу гуде у грудях, мов навіжене, і мене не покидає бажання зачинити двері. Моїм непроханим гостем виявився Вітер.

Чоловік нахабно вривається у помешкання, і лише тоді зачиняє двері.

Мені стає лячно. Я боюся його. Тепер боюся не за себе, а за крихітку, яку ношу під серцем. Обіймаю ще плаский живіт руками, аби захистити своє щастя. Бо ж Ярослав бандит у минулому. З його реакції я зрозуміла, що дитини він не хоче. Тож напевно прийшов аби поквитатися зі мною.

Я задкую від нього. Сльози самі котяться по щоках, і я з острахом наказую.

— Не підходь! Навіщо ти прийшов?

Вітер зупиняється, й великими очима дивиться на мене. В його погляді не бачу люті, але мені все одно страшно.

Мій погляд прикипає до чоловіка. На його шиї поворухнулося адамове яблучко. Страх пробирає до кісток. Він такий сильний, та владний. Я боюся його, й шалено хвилююся за свою ще крихітну дитину.

Раптом Вітер опускається на коліна, й очима повними жалю дивиться на мене.

— Бусинко, пробач!

Я крізь сльози дивлюся на Ярослава. Не можу збагнути, що коїться. Він же з рання був геть інший.

— Мені дуже шкода, що я не повірив тобі одразу. Пробач!

У мене такий напад страху, що я не можу повірити у те, що чую.

— Марто, благаю, пробач! — Зірвано проситься Вітер. — Я мав неправдиву інформацію про тебе. Тому й не повірив.

Я не в змозі втримати сліз, розревілася. Розумію, що він зараз щирий зі мною, та мені все одно страшно і прикро.

Ярослав так несподівано підіймається з колін, і вже за мить я опиняюся у його обіймах.

— Марто! — Зірвано шепоче Ярослав. — Я кохаю тебе, моя дівчинко! Я ж не знав... Прости!

Марта та Ярослав...

​​​​​Приємного читання!!!