Сьогодні діє знижка на книгу "Його полонена"

- Таміло, даю тобі дві секунди, щоб ти вилізла з цього ліжка, - говорить Артур металевим голосом.

- Що ти собі взагалі дозволяєш?! - відправившись від першого шоку кричу на нього. - Як ви сюди увійшли? 

Знову переводжу погляд на чоловіків. Один відходить до дверей, ближче до Артура, інший продовжує стояти біля Єгора, котрий потихеньку піднімається на ноги. Та погляд все одно тягнеться по його молодому красивому тілу. 

- Твій батько просив знайти тебе і забрати, - голос Артура змушує знову на нього глянути. Бачу, що він не задоволений накладеною на нього місією. - То ж не сперечайся мене і не трать мого часу. Швидко одягайся.

Його командний тон дратує. Та яке він має право командувати мною? Він мені взагалі ніхто.

- І не подумаю. Я залишусь в свого хлопця, так можеш і переказати моєму татусеві.

- Ти не зрозуміла, це не прохання, а наказ, - крізь зуби цідить Артур. 

Він починає злитись, а злий він дуже не добрий.

- Міло, хто це такі? - схвильовано запитує Єгор. - Що їм треба?

- Так, знайомі, - ховаю від нього погляд.

Я йому не розказувала, чия дочка. Він думає, що я така ж як і він, із звичайної сім'ї. Але нажаль, це не так. Мій тато досить впливовий і відомий у місці. А ще в нього манія величі і він думає, що може керувати чужими долями. Моєю в тому числі.

- Я той, хто може принести тобі великі проблеми, хлопче, якщо ти будеш нам заважати, - тон чоловіка, котрий має владу і вседозволеність. Ненавиджу їх усіх. Артур такий самий, як і мій батько. - То ж постій в сторонці і прикрий свого стручка.

Єгор ніяковіє і закриває долонями пах. Він кидає на мене схвильований погляд, в якому читається запитання. Що я йому можу зараз пояснити? Я сама в шоці від цієї ситуації. Не думала, що мене будуть шукати і так швидко знайдуть. 

- Я ще раз тобі говорю, що нікуди з тобою не поїду.

- Відстаньте від моєї дівчини, - набирається сміливості Єгор. 

Він хоче підійти до мене, але чолов'яга штовхає його в плече, і той відходить назад.

- Таміло, даю тобі останній шанс піти звідси своїми ногами, - ричить Артур і я знаю, що він не жартує, але продовжую вперто сидіти, обмотавшись простирадлами. - Весілля через декілька місяців, а ти таке витворяєш.

- Яке весілля? - Єгор шоковано округлює очі - Ти виходиш заміж? Він що, твій наречений?

Мій хлопець тицяє в Артура пальцем, а я категорично качаю головою.

- Звичайно ж ні. Артур для мене застарий, - говорю з насмішкою і напевно моєму знайомому це не подобається.

Бо він миттю опиняється біля мене, нахиляється, величезними руками хапає за талію і одним ривком відриває від ліжка. Я навіть не встигаю пискнути, як опиняюсь в нього на плечі висіти головою вниз. Перед очима світ пливе і все, що я бачу, це чоловічі ноги.

- Негідник! Відпусти мене! Я вам не річ якась, щоб розпоряджатись мною, як вам заманеться, - товчу його руками по спині, та він навіть не реагує.

https://booknet.ua/reader/iogo-polonena-b414342?c=4462057&p=1