Вітаю, любі читачі!!!

Сьогодні діють знижки на 2 книги
«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ» - 15%


Уривок:

Ми йшли лісом, кожен міркував про те, що сталося. І це щось було неймовірним. Я ніколи не відчував нічого подібного, цілуючись. Вона підносила мою душу у вир щастя і я хотів би залишитись у цьому стані – назавжди, разом з нею. Якби вона лише знала, про мої почуття… але… нажаль.

   Ми порівнялись на доріжці і йшли, майже торкаючись долонями одне одного. Це дике бажання торкатись її, відчувати тепло її тіла – було вищим за голос розуму. Саме він мені зараз твердив – «не будь козлом». Але… я торкнувся її руки і вона, як завжди здивувала мене. Скарлет не забрала руки.

   — Домініку, що тебе мучить? — її сині очі, пронизували мою душу.

   — Не зрозумів?

   — Все ти зрозумів. Що тебе мучить? Чому ти зупиняєш те, що ми обидва бажаємо? — її голос став тихим, вона ніяковіла, і щоб запитати це, - вона взяла всю мужність в кулак. Я пишався цією жінкою.

   — Моє життя не назвеш гарним прихистком для твого серця. Я б хотів, щоб все було по-інакшому, але… Я можу сказати лише одне, що мені шкода, що я не зустрів тебе раніше. Я б неодмінно тебе вже спокусив, ми б кохалися і вдень, і вночі. Потім одружились і ти б народила для мене маленьку копію себе, а краще двох. — Я відчув, як серце стискає, а очі наповнюються сльозами.

   Скарлетт забрала свою руку і я ошелешено подивився на неї. Я знаю, що поводжусь егоїстично. Знаю. Опустивши голову, я не міг подивитися їй у вічі. О, Боже! Як добре. Її теплі руки огорнули мене довкола талії, а її голова покоїлась на моїх грудях. Я ніжно торкнувся її волосся губами, заспокоюючись від аромату лимонів та літа,… тепла її тіла,… і тихого дихання під моїми руками.

   — Подаруй мені ці слова. Я хочу залишити їх собі.

   Я розчулено посміхнувся.

   — Я дарую тобі ці слова і своє серце.

   — О, Домінік. — Вона встала навшпиньки і зарилась обличчям в мою шию.

   Ми простояли так, здавалося вічність, але все одно було замало.

   Тримаючись за руки, ми прогулювалися лісом. Ми мовчали, нам не потрібно було нічого говорити. Ми насолоджувалися одне одним. Я так довго бажав – такого спокою,… коли розчиняєшся в іншій людині, і вона сприймає тебе таким, як ти є. І це все навзаєм. Я знав, що вона розчиняється в мені, а вона знала, що я її сприймаю такою, яка вона є. Для мене вона бездоганна.

   Спокій. Скрізь був спокій,… наше рівне дихання… та серцебиття в унісон.

   Повертаючись до будинку, ми, як і домовлялись вирішили посидіти біля каміна. Випити вина і гарно провести вечір, продовжуючи розчинятись одне в одному. Іноді без слів… іноді зі словами.

   Я знав, що багато собі дозволяю. Я це знав. Проте, якби це не було егоїстично, я мав повне право на цей вечір. Я кохаю її і бажаю. Я не дозволю зайти собі так далеко, як хотів би… Кому я брешу?! Я вже зайшов далеко. Та чи можна в коханні, - зайти далеко? Ні. Кохання – це найважливіше. Це я знаю, як ніхто. Я так довго чекав на Скарлетт. Я заслужив на це все.


Вітаю, мої любі читачі!!!

А ще ЗНИЖКА НА КНИГУ

КАРТЕР & СОРАЙЯ. КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ» -15%

Уривок:   

На роботу ми прийшли порізно. Сорайя змусила мене це зробити. Кажучи, що не можна ось так взяти і добити бідного вилупка (вона звичайно так його не назвала), але я маю право називати його, як хочу. Тим паче після того, як через нього мені доводиться йти на такі жертви. Не хочу приховувати, що ми разом. Я вперше у житті готовий кричати про свої почуття, а мені сказали притримати «коней». Але згадуючи, що вона зі мною витворяла, поки що я йду згодою на її прохання. Проте я попередив, що це ненадовго, бо я не збираюсь дивитися на те, як він буде пускати на неї слину та підбивати клиння. Знаю я таких липучок, як ось цей вилупок. Я не сперечаюсь, він хороший хлопець, але щоб я цього хорошого хлопця не бачив на своїй території.

  Ми з Сорайєю обмінювались поглядами, торкались рук коли передавали одне одному стаканчики з кавою, і хтиво фліртували коли на нас ніхто не дивився. Домовившись з Сораєю про ланч тут неподалік, я зрозумів, як сильно хочу тримати її за руку, коли ми кудись йдемо, як хочу цілувати будь-коли і будь-де. Мені було боляче від того, що ми мали це поки-що приховувати, і тоді я зрозумів, як сильно я ображав Сорайю, кажучи, що це лише секс.

  — Сорайє?

  — Що? — Її зелені очі усміхались до мене.

  — Це ніколи не було просто сексом. З самого першого дня я від тебе божеволів.

  — Картере… — Сорайя усміхнулась, торкаючись мого обличчя долонею. — Коханий мій.

  — Пробач, що я постійно це повторював. Я захищав не тебе, а себе… боячись, що моє серце не витримає, якщо ти захочеш піти.

  — Я ніколи від тебе не піду.

  — Знаю. Тепер я знаю це на всі сто відсотків.

  — Пам’ятай про це. — Вона торкнулась моїх губ своїми, і я захопив її в свої обійми.

  — Здається, ти порушуєш свої ж правила. — Усміхаючись, мовив я.

  — Мої правила, що хочу те і роблю.

  Ми обоє розсміялись.