Вітаю, любі читачі та автори Букнет! 

Сьогодні така гарна погода, ще й сонечко сяє… І я нарешті завершила свою книгу “Країна Анґевіс”! 

Усе, що було в планах поробила, а саме: 

1. Завершити "Еліс Хейл. Моє ім'я-Еліс"; 
2. Відредагувати "Еліс Хейл. Таємниця червоних троянд";
3. Завершити "Країну Анґевіс"; 

Тож переходимо до назву блогу. Куди ж я зникаю?) І ні, я не вирішила покинути Букнет! Бо як ви будете без блогів з радісними пригодами дитинства?))) Просто хочу взяти собі відпочинок в розмірі три місяці літа:) 

Книги за цей час публікуватись не будуть, зате блоги виходитимуть. Не так часто, як зараз, звичайно. Вони будуть виходити доволі рідко, зате по-максимуму літні та гумористичні!) 

Може, якщо поїду до дідуся, то сфотаю вам курей, або ж маленьких курчаток, чи каченят) (Якщо мене не з'їдять злі півні)

А щоб ви не плакали(ви ж не сумуєте?), розповім коротко якусь пригоду життя. Сідайте у крісло, заварюйте чайок та приємного прослуховування))) 

Це відбулось не так давно, як кажуть люди. В той день було сильне сонце, і ми з братом та іншими друзяками з двору взагалі не знали чим зайнятись. Проходячи повз старі лави, помітили ручку, що стирчала із землі. Тож вирішили викопати її, аби дізнатись що там заховано. Копали, поливали, аби земелька ставала легшою, а самі думали:”Чи ховається якийсь підвал, чи ще щось. А, може, скарби, які заховані під ґрунтом?!”. Тож увійшовши в азарт, робота пішла швидше. І одного дня… злі бабусенції нагримали на нас, і ми зрозуміли що та таємниця ніколи не буде розв'язана. Кінець! 

Ну добре-добре! Занадто мало, так?) Як там кажуть, піду красіво. Тому історія намбер ту: 

Пам'ятаю, як ми вирішили знімати кіно. Знов літо, знов спека… А гратись ж хочеться! Тож телефон мала лише одна подруга сестри моєї. Маленький, жовтенький з кнопками такими великими… Розумієте, еге ж?) Тож це був детектив. Актори є(я, сестра та брат), знімальна група на місцях(подруга сестри та її маленький товариш телефон). Тому старт, камера, мотор! 

Злий викрадач ходе по вулицях рідного містечка. Його бояться майже усі, тільки маленька Віка не знала про нього. Тож мене типу викрадають(хех, згадую, аж сміятись кортить. Та це ж кіно! Сама серйозність!), садять у той курник з минулого блогу(еге ж, бабці його тоді ще не зачинили. Хоча, ми той замок ломати навіть намагались. Дай Бог пам'яті, вже не пам'ятаю, чи зломали ми його, чи ні) Тож чекаю я на детектива-сестру, яка мене врятує. 

Молодий детектив складає геніальний план! Використати як приманку листочки з дерева. І це, на диво, працює. Мене рятують, а викрадач тільки тоді розуміє, що гроші фальшиві (усмішка на моєму обличчі) 

Також і село згадаємо. От на вулиці ще легенький туман стоїть. Прохолодно, а туалет на вулиці ж! Сестра прокидається, я одягаюсь і ми хутенько йдемо на подвір'я. А потім бачимо, що в кухні(яка теж знаходилась на дворі) кипить борщ, дідусь кришить свиням, а бабуся на городі порається. Вже повністю змерзлі йдемо до бабці. І заходимо у це царство помідорів, огірків, кукурудзи… Краса, а не світанок! До речі, село так і називається Червоний Світанок. А вони(ну світанки) там реально такі гарнющі! Правда, не завжди червоні, але все одно чарівні;) Береш в руці декілька огірків, відерце з кукурудзою та йдеш на кухню. А там…! Тепло розливається по тіло, усе кипить!!! Ммм, зараз згадую, аж на душі теплішає. А далі і снідаєш. Робиш салат, береш накришане сало, яке дідусь поклав у тарілку та борщ. Їли теж на вулиці. Біля бігають коти, цуцик вимолює їжу. Ну добре, трішки кидаєш йому кісточок від борщу, а сам салат їси. Ех, от чому хочу першою ліпшою можливість поїхати в село до рідних дідуся та бабусю. Це щось неймовірне! 

Тооож! Висновок: книги поки не виходитимуть(восени намагатимусь знов увійти у працю), блоги доволі рідко, але! Гарно відпочинемо та наберемося сил на осінь))) 

Сподіваюсь, що ви не сумуватимете(або ж дуже мало, бо літо-пора сонця та веселощів) Гарних вихідних! Сонечка над головою! 

Завжди на зв'язочку ♥️ 

Просто Віка) 

(Ще не зникаю)