"Лорд Сакада". Рецензія

В рамках літературного Марафону прочитала твір Hidden Lady "Лорд Сакада" .

Автор попередила, що в тексті наявні граматичні помилки і що твір перекладений "з іншої мови". Як я зрозуміла в процесі читання, оригінал був написаний російською і в подальшому перекладений на українську за допомогою гугл-перекладача. І все б нічого, якби після автоматичного перекладу автор благополучно не забула про подальшу долю свого текстового творіння, не взявши собі за мету хоча б зробити речення змістовними або правильно провідміняти відмінки. Бо, наприклад, дивно читати, що "весілля" жіночого роду. Щоб не бути голослівною, приведу кілька прикладів з твору, щоб ви мали уявлення про що я, та зробили власні висновки, бо мій є суб’єктивним:

"... слуга порізалася, а мати накинулася на мене з новими словами". З якими саме "новими словами" автор не уточнює, тому єдине, що приходить в голову - мати збагачувала словниковий запас головного героя.

"... Маєток у нічний час був не чудовий, але водночас і лякаючим, адже коли сутінки накривали його - по стінам починали ковзати язики полум'я..". Якщо ви, як і я, подумали, що маєток чомусь з настанням сутінків палав, то ні. А що саме конкретно знову не до кінця зрозуміло. Свічки, певно, запалювали.

Зовнішність героїв теж описується досить своєрідно - "... довге, біле волосся, що стосується попереку...", а душевний стан якось отак - "... його поранило такий стан блондинки, але зробити нічого він більше не міг, адже якщо вона не хотіла йти йому назустріч - намагатися щось зробити самому, іноді, не найкращий час, адже втручання може також сильно нашкодити".

При цьому подібні речення у книзі не виняток, а радше правило. 

Так, вилила трохи болю, їдемо далі )))

В якому віковому проміжку відбуваються описані події, зрозуміла приблизно в 3 розділі - це десь 18 століття, Англія, бо автор про це ніде не згадує. При цьому маєток ніби старовинний, усі пересуваються за допомогою коней, а от діалоги героїв сучасні, що створює певний когнітивний дисонанс.

Історія розпочинається з появи головного героя і таємничої незнайомки на порозі братового маєтку. Дівчина виявляється ніби-то "наркоманкою" (автор вжив саме це слово). Далі події відбуваються хаотично і не до кінця зрозуміло - матір гг хоче його засватати за одну з доньок своєї подруги, при цьому вона сповіщає про це під час чаювання типу як "добрий день" - звертається до подруги в присутності сина і її доньок і каже: "Ви не проти, якщо ваша донька і мій син одружаться?". І тут вигукує донька: "Я не проти!" (на цьому моменті у мене просто "рукаліцо", перепрошую за емоції), а син кричить: "Я проти!" (шта???). Тоді у присутності гостей матір і син починають сперечатися, як на ринку за знижки на помідори. Уявляєте подібну сцену в Англії 18 ст? І подібних нестиковок у романі вистачає, просто описувати усе - це написати ще одну книгу )) Далі по сюжету, щоб не бути одруженим не з власної волі, головний герой не вигадує нічого кращого, аніж видати незнайомку за свою наречену. Таємнича дівчина зникає з маєту, і герой вирушає на її пошуки.

Головні герої книги - власне лорд Амедеус Сакада та дівчина Аделайн. У романі також наявні брат лорда, дружина брата лорда, матір, трохи молодшого брата і купа несподіваних персонажів, які згадуються у романі просто так. Наприклад, служниця леді Сакади Сара. Леді просить її передати лист для Амедеуса, бо сама від’їжджає, на що служниця відповіла, що не може до неї приїхати, бо вона вагітна і її кинув наречений. Якщо ви думаєте, що митарства Сари в подальшому описані в книзі, то ні. Про вагітну від коварного коханця Сару автор більше не згадує. Окрім несподіваних вагітностей в романі наявна купа смертей, а в кінці любовний роман перетворюється на справжній драматичний хоррор. Чіткої розв’язки у книзі немає, хоча відкривається завіса однієї з таємниць, оскільки це книга з циклу і в кінці автор явно натякає на продовження.

Про характери головних героїв нічого не можу сказати конкретно, окрім того що у них наявна емоційна лабільність та несталі статеві потяги. Так, у в одному абзаці гг вмирає за жінкою брата, а в кінці наступного абзацу уже думає про іншу. З жінками та сама кухня.

Діалоги між аристократками у книзі як окремий вид мистецтва – «Я була наївною дурницею, яка пішла в нього на поводі… І так вийшло, що я понесла дитину…». Це одна баронесса розповідає іншій про свій секс до шлюбу.

Що можна сказати у висновку? Якщо ви перекладаєте книгу через онлайн-перекладач та пишете про старовинну Англію 18 ст, де жінки стрижуться а-ля Гоголь, фарбуються помадою, носять рюкзаки і жартують на кшталт «цирк поїхав, а клоуни залишились», пильно стежте, щоб я не взялася рецензувати ваш витвір. Бо нічого доброго з цього не вийде через мій пунктик щодо граматичного оформлення текстів та любові до історії.

Книга викликала справжню бурю емоцій, але не тих, на які сподівалась. Спочатку я навіть хотіла відмовитись від її подальшого прочитання, але подумала, що автор, можливо, візьме до уваги зауваження та зможе надати їй людської подоби, так як сам сюжет та ідея книги цікава. Присутня таємниця, можна красиво описати костюми, звичаї, характери відносин того часу, але це за умови якщо витратити час та заглибитися у вивчення традицій та духу старої Англії.

Моє прохання до автора – вичитайте хоча б текст, додайте описів зовнішності героїв, навколишньої дійсності, прочитайте кілька книг про період, описаний у книзі, або подивіться фільми, щоб за допомогою відредагованих діалогів передати відповідні атмосферу та емоції. Я не є літературним критиком, тому пишу про те, чого не вистачило у книзі саме мені. Розумію, що подібна рецензія – це явно не те, на що очікує автор, який витратив свій час, сили та енергію, але я витратила те ж саме, щоб усе це прочитати, і вважаю, що редагування книги та передача духу періоду, який описує книга - це першочергове завдання письменника, який поважає свого читача.

Дякую, що дочитали.