Доброго та мирного вечора, мої хороші!!!

Сьогодні діє остання година знижки на роман, «Лютий ворог». Це історія кохання Софії та Івана. Вони обоє діти ворогуючих родин, але при тім мають одну важливу місію на двох. На героїв чекають випробування, пригоди, і саме від них залежить чи зможуть вони дійти до спільної мети. Чи зможуть домовитися, переступивши люту ненависть?

Софія та Іван ...

Уривок.

Ось знову чувся галас за дверима, та це звична робоча атмосфера і тому дівчина продовжувала працювати.

Зненацька двері в кабінет без стуку відчинилися. Софія відірвавшись від паперів оторопіла. Двері в її кабінет хазяйновито зачиняв Кохан, секретарка намагалася їх відчинити.

Софія кинула з пересердя документи, які розглядала, добре відчуваючи як колотиться серце від хвилювання, а розум закипів від ненависті.

Кохан спокійно зачинив двері з середини на її ж ключ, який вона бездумно залишила у замковій щілині, хоча робила так завжди. Тіло огорнув страх, а наляканий погляд стрибнув на чоловіка який наближався. На його обличчі вигравав спокій.

— Що ви собі дозволяєте? Зірвалася Софія. Усе її єство противилося тому, що відбувалося. Вона ненавиділа цих людей і не хотіла ані спілкування з ними, ані зустрічей.

Іван зачинивши двері кабінету з середини не зважаючи ні на крики за ними, ні на господиню офісу. Чоловік зупинився посеред кабінету і поміряв дівчину з голови до ніг яка зірвалася на рівні ноги з-за столу. Білі до колін чоботи підкреслювали стрункі ніжки, хоча не довга спідниця й так робила їх візуально довшими. Короткий синій піджак, що защіпався на один ґудзик, вигідно підкреслював красиву фігуру, хоча усю цю красу псувала біла блузка без неї було б краще. Довгі білі пасма волосся спадали аж до грудей. Погляд чоловіка стрибнув в її аквамариново-голубі очі з довгими віями. Він потонув у цій красі вдруге.

Софія розгублено дивилася на не проханого гостя. На ньому знову був чорний діловий костюм, чорна сорочка зі золотистими нашивками зі середини, комір якої був розщипаний. Поверх костюму був темно-сірий не довгий плащ. Він весь такий галантний і водночас брутальний з не голеною щетиною дивився на неї.

Софія відчула як окрім ненависті тіло охопив тремор, стало важко дихати. Заглянула в його очі які миттю стали чорними, красиві губи ледь відкрилися, хоча на обличчі панувала невдоволена гримаса. — От холера він занадто привабливий. Зловила себе на думці дівчина і всередині сердилася на себе за те, що дозволила собі таку слабкість, як розглядати його як чоловіка. Він її лютий і запеклий ворог.

Задзвонив мобільний Софії який лежав на краю її робочого столу. Вона не встигла дотягнутися до нього, Кохан зробив це швидше.

На дисплеї світився напис «Секретар». Чоловік простягнув телефон дівчині наказавши.

— Скажи їй хай заспокоїться, нам необхідно дещо обміркувати.

Софія взяла телефон з його рук прискіпливо дивлячись на свого ворога. Її бісила його нахабність. Все ж знявши слухавку вона тихо попросила свого секретаря.

— Маріє Олександрівно! Все добре, не хвилюйтеся, але чекаєте п’ять хвилин, далі викличте охорону.

Гальцева поклала слухавку і відверто знову заглянула в його очі, своїми божевільно красивими очима. Цілий десяток відбірних матів пронісся в голові в Кохана. Чоловік буквально просвердлював її поглядом, сухо заявивши.

— П’ять хвилин замало.

— Їх забагато. Роздратовано кинула Софія і впевнено подалася до дверей, та до них не дійшла. Іван перехопив її, хазяйновито поклавши руку на її талію притяг до себе, міцно притиснувши до свого тіла. Від цього жесту тілом поснували муравлі. В голосі чоловіка добре чулася погроза.

— Софіє, нам потрібно поговорити...

ОКРІМ ЦЬОГО, запрошую до оновлення роману, «Ти вже у моїй владі». Це запальна та захоплююча історія кохання, Марти та Ярослава.

Марта та Ярослав...

Уривок.

— Підписуй!

— А це ще, що таке? — Збентежено кліпаю.

— Розірвання умов співпраці зі мною, в тому числі оренд, та всього іншого.

— Я не буду цього підписувати. — Схвильовано шепочу я. І ще не до кінця можу повірити, що цей чоловік таки справді монстр.

— Підписуй! — Знову схилившись гарчить чоловік. — Негайно підписуй. Якщо не хочеш до суду. Я не співпрацюватиму з тобою більше.

Я ще не вірю до кінця, що він зараз говорить серйозно.

— Ти не можеш...

— Ти сумніваєшся? — Різко перебиває мене Вітер. — Підписуй, і вали звідси, доки я не передумав.

Руки тремтять, цей виродок просто зжер мене. Якщо я залишуся без буккросингів, я буду вимушена шукати роботу, бо ж на мені висить кредит за квартиру. Я закриваю очі, в яких стоять рясні сльози. Тепер це точно кінець. Важко дихаю. Таки беру ручку, руки продовжують тремтіти. Нерви здають. Усвідомлення того, що мені вже втрачати нічого, знову підбиває мене на бунт. Я кидаю ручку на стіл та підіймаюся. Мовчки, впевненою ходою прямую до дверей. Тепер мене вже не лякає, що буде далі...

І НА ОСТАНОК.

До півночі буде оновлена історія, Маргарити та Устима, з роману, «Непристойні ігри».

Маргарита та Устим ...

Всім тихої ночі! Обіймаю!❤️