Знижка, вдячність і анонси❤️

Привіт, мої любі❤️

Ми нарешті дістаємося до найважливішого періоду в такому юному житті Кіри. Вже сьогодні опівночі у нашої невгамовної дівчинки починається практика (ох, діти так швидко ростуть, ще пів року тому дописувала історію її батьків, а вже сьогодні наша принцеса і сама йде на полювання). Тож усе найвеселіше і найцікавіше тільки починається. Чи пошкодує Алекс про сказане у ресторані? Чи зуміє вона нарешті вкласти у його голову єдину правильну істину про те, що саме вона — його доля? І нарешті… чи переживе Нестор, дізнавшись, яка нова забаганка у його донечки? 

Якщо ви ще досі не з нами — додавайте книгу “Фатальні рішення” до бібліотеки, зазирайте щодня опівночі, діліться своїми враженнями у коментарях і не забувайте про серденько для книги, аби я знала, що вона вам подобається. Це допомагає книзі просуватися в рейтингу та знаходити нових читачів❤️

А ще, поки я трохи прихворіла і поринула у свої книги, вас стало ще більше. Дякую вам за незмінну підтримку та любов до моїх творів. Я невимовно щаслива і вдячна за те, що ви в мене є. Моя читацька родина зростає, а це дає сили писати нові і нові історії для вас. Тож маленька приємність від мене DpxeKRef ❤️

А тепер до важливого❤️

Сьогодні опівночі у книзі “Брудні наміри” Валентин зробить Емілії пропозицію, яка виведе їхні стосунки на новий рівень❤️ Ми наближаємось до фіналу, тож встигніть придбати книгу у передплаті​​❤️ Орієнтовно, до кінця травня прощаємося з нашими милими творчими особистостями, але до цього — щодня опівночі❤️

І замість спойлера наступного розділу (будьмо відверті, ви і так їх бачите в телеграмі, навіщо дублювати❤️) залишаю вам буктрейлер, якщо ви ще його не бачили❤️

І до знижечок, адже я знаю, що ви їх полюбляєте❤️

Тут все, що ви так любите: заборонені почуття, від ненависті до кохання, зведені, і бага-а-а-ато драми❤️ 

Запрошую до придбання книги “(Не)рідні” за найнижчою ціною❤️

“Цікаво, якщо здійснити експеримент — звести в замкненому просторі двох людей протилежної статі без будь-яких спільних інтересів. Чи стануть вони з часом відчувати симпатію одне до одного? Напевне що стануть. Адже саме так і відбувається з лабораторними щурами. Що як у мене те ж саме? Що як мої почуття до Адама — лише результат спільного проживання? Але скільки є сімей, де аналогічна ситуація, і там немає такого як у нас. То чи справжні мої почуття до нього? І якщо справжні, то чи є шанс, що він відчує те ж саме?

Від того ганебного випадку в спальні Адама минув уже тиждень. Я більше не приходила до нього ночами, і до Наталі в офіс теж не їздила. Спершу тато думав, що ми посварились, але потім запропонував допомагати йому. Тож з Адамом контакти я звела до мінімуму. Єдине чого уникнути не вдасться — день народження тата, який буде вже завтра, а святкування ввечері. Можна звісно прикинутися хворою, але тоді є ризик, що або батьки нікуди не підуть, або залишать його зі мною як няньку. А цього мені не потрібно. Поки в мене є двадцять його викрадених футболок і худі, яке я так і не повернула. Поки цього достатньо. Та й за моїми розрахунками геть скоро має стати легше. Кажуть, що для того щоб забути людину, потрібно рівно стільки ж часу, скільки ти її кохала. Ми живемо під одним дахом місяць, отже, треба протриматись ще три-чотири тижні і я його забуду. Зможу дивитись, як на звичайного хлопця. Головне — і далі уникати. А потім буде легше.”

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️