Скоро літо!
Вітаю, любі читачі і читачки!
Доки чекаємо завтрашню главу роману “Красень і чудова дівчина”, пропоную сьогодні пригадати іншу мою книгу.
На носі літо! Ви ж бачили, що цьогоріч воно почнеться в суботу?)) Тож пропоную зустріти його з романом “Десята ранку в першу суботу літа”!
Якщо ще не читали, запрошую до ніжної, сонячної, місцями кумедної, місцями сумної історії ліс, юність і про кохання, яке пережило випробування часом і відстанню!
Уривок #1:
— Що твій дідусь скаже, коли побачить тебе такою?
Авто зупинилося за метрів десять до дідового подвір’я, але я не квапилась виходити.
— Не знаю, що він скаже, а я скажу, що «Кагор» пила! Якщо в церкві можна навіть дітям, то чому мені з вами ні?
— Може, тому, що з нами обійшлося без причастя.
— Тоді я скажу, що це все виноград винен! Точно, виноград. Виноград сортів Рислінг, Мерло, Одеський чорний, Мускат і цей, як його… со…
— Совіньйон блан.
— Угу, блан.
Ніл похитав головою і заявив:
— Якщо дід сваритиметься, скажеш, що це я винен. Я візьму всю відповідальність на себе.
Ну от, знову. Знову це ставлення, наче до дитини. Наче я сама не здатна відповідати за свої вчинки!
Я спалахнула:
— Ти говориш так, наче досі вважаєш мене малою.
— Ні, не вважаю. Ти доросла дівчина. Але я чоловік. І коли ти поряд, я маю тебе оберігати. Іноді навіть від твоєї власної нерозсудливості.
Уся охота до конфлікту і з’ясування стосунків різко потухла. Найшло таке розчулення, що я навіть хлюпнула носом. А коли впоралася з емоціями, прошепотіла:
— Дякую, що дав мені час вирости. Але оскільки я вже виросла, може, ну… може, нам стати ще ближчими?
У мені говорив виноград. Рислінг, Мерло, Одеський чорний, Мускат і Совіньйон блан, змовившись, штовхали мене на непристойну пропозицію. Я багряніла, щоки набували кольору червоного кріпленого вина, але виноград продовжував плести нісенітниці моїми губами. Навіть зараз, коли згадую, стає зле від того, як безсоромно пропонувала себе.
Ніл вислухав моє белькотіння, не перебиваючи. Міг поглузувати. Міг різко обрубати. Міг дати відкоша. Міг скористатися нагодою. Але він вчинив так, що я закохалась дужче…
Уривок #2:
— Була на побаченні?
Його голос здався мені вологішим, схвильованішим, тихішим, ніж зазвичай.
— Як ти зрозумів?
— Де ще ти могла бути в неділю по обіді, якщо до роботи не повернулась?.. Розповідай.
Я б і не подумала тримати все в секреті, просто чекала нагоди, хотіла впевнитись. Саме того дня на побаченні Іван уперше тримав мене за руку, доки гуляли, і ніби жартома поцікавився, чи може тепер вважати мене своєю дівчиною. «Я подумаю», — була моя відповідь.
— Пам’ятаєш мого друга-одногрупника? Це він.
Ніл мовчав, чекав подробиць, і я розказала все, навіть про те, чим ми займалися на ліжку його діда.
— Отже цього разу все гаразд? У ліжку мого діда. І поза ним.
— Поза ним гаразд. А в ліжку…
Я якраз робила собі чай на кухні. Батьки були у своїй спальні, Христя десь вешталась. За вікном вечорів Львів. Небо багряніло, сонце заходило, і мені вперше спало на думку, що вікна нашої квартири виходять на захід… на Нью-Йорк.
— Я зараз п’ю чай і дивлюся на тебе, — прошепотіла у слухавку.
— І як я тобі?
Він не уточнив, яким чином я дивилась, але, напевно, здогадався. Ніл мав дивовижне вміння розшифровувати все, що я сказала недостатньо зрозуміло.
— Далеко. Важко роздивитись. Але, здається, ти постарів.
Сміх у слухавці був таким довгожданним, таким рідним, що моє серце защеміло від туги. Як же хотілось, щоб він був поруч!
— Ти вмієш підтримати, Вікторіє. Я тільки-тільки перестав турбуватись, що мені стукнуло тридцять.
— Це дурничка. Я читала, що середній вік життя в Америці — сімдесят сім років.
— Не думаю, що проживу тут усе життя.
— Подумай про довголіття!
— То що там з Іваном?
Ніл змінив тему різко, і я встигла подумати, що він пам’ятає ім’я мого друга-одногрупника. Я озирнулась переконатись, що сама в кухні, і відповіла:
— Усе добре. Нам непогано разом, весело, але… він не вміє.
— Що не вміє?
Якщо ще не читали, запрошую вас до цієї теплої історії! Читайте тут!
Нагадую:
Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти"Десята ранку"- це щось неймовірно ніжне, миле, місцями дратуюче, але таке безмежно вражаюче.
Лариса Гаврилюк, Дякую❤️
Прочитала,як доторкнулася до чогось чистого,,до чогось ніжного і незвичного!!!!
Дякую!!!
Iryna H, Дякую!❤️
Одна з моїх улюблених ваших книг♥️♥️♥️Читаєш цю книгу серцем і душею♥️Складається враження ,що ти лежиш на спокійних хвилях річки ,яка несе тебе все далі і далі ,туди ,де є щось прекрасне і незвіддане.Дякую,Устина за таку неймовірну ,прекрасну ,повчальну історію♥️♥️♥️
Оксана Кіс, Дякую, Оксано!❤️❤️❤️
Чудова книга, атмосферна)
Іра Сітковська, Дякую❤️
Чудові книги, які хочеться перечитувати і не раз! Чуттєві, щирі, щемні, інтригуючі з харизматичними героями! Дякую! Нових звершень і щирих читачів!
Marina Tkachenko, Дякую за сонячний відгук❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати