Хочу поділитися невеликими рецензіями на книги, які читаю останнім часом на букнеті. Й почну з історії Лариси Бондарчук "Запеклий шлюб"

Жанри: любовне фентезі, детектив

Статус: майже завершено

Анотація: Вона сподівалася на щасливий шлюб, але її нареченого вбито. І саме її звинувачують у злочині. Жінка таємно винаймає приватного детектива, котрий намагається розплутати цю справу. Проте все вказує на те, що вона і є злочинницею і її чекає смертна кара. Але тут в гру вступає особлива магія, безжальна доля і справжнє кохання...

А тепер мої враження від роману))))

Це насамперед детектив у вікторіанському стилі, хоча події і відбуваються в світі, де існує магія, та й сам світ функціонує трохи "навпаки" - жінки керують суспільством, чоловіки займають залежну позицію.

Мене приємно здивувало те, як авторка витримує стилістичну відповідність романам вікторіанської епохи. Події книги розгортаються неквапливо, рівномірно, тут є багато тонких моментів, які викликають асоціацію з творами Бронте і Остін, навіть манера опису й передачі почуттів героїв незвична для сучасного стилю написання й світосприйняття (так-так, троп рівноправності чи «сильних незалежних» персонажів, що кидають виклик суспільним нормам, — це не про вікторіанські часи). Детективна частина розкривається поетапно, мені було дуже цікаво спостерігати за тим, як розкручуються окремі версії й поступово складається пазл злочину.

В фокусі уваги завжди двоє - детектив Бернарден Шапіро і герцогиня Хенільда, пара невдах, які ніяк не змиряться з власним сірим буттям. При цьому обидва мають амбіції, але не зовсім розуміють, як досягти поставлених цілей.

Щодо любовної лінії, то вона тут є, вона центрова, максимально класична, але знову ж таки з поправкою на 19 сторіччя. І знаєте чому я це так підкреслюю? Бо тут головну скрипку грає модель відносин, коли люди не змінювалися заради одне одного, а скоріш вчилися сприймати недоліки одне одного. Скажу відверто, Бернарден не відноситься до мого власного улюбленого типажу чоловіків. Він самозакоханий, не надто поважає чужі кордони й дозволяє собі відверті маніпуляції, втім саме через це є абсолютно реалістичним. Без модних рюшів в стилі «заради коханої я змінюся». Нє-а, не зміниться)))) Але й Хінільда - не та жінка, що готова боротися за лідерську позицію всупереч власним потребам. Те, що обом головним героям комфортно саме в таких стосунках, це логічний результат їхніх персональних прагнень та потреб.

І взагалі б я сказала, що книга здебільшого про двох конкретних людей, а не політичні чи соціальні питання. Ну й про розслідування, звісно, ця сюжетна лінія мені сподобалася найбільше.

Кому я раджу зазирнути в текст? Тим, хто цінує класичні любовні романи на кшталт «Грозового перевалу», «Чуття і чуттєвість» або «Ярмарка марнославства». Якщо саме текстові оригінали (не фільми!) вам подобаються, спробуйте й «Запеклий шлюб». 

З повагою,

Ваша Анні

PS. Нагадую, що більше рецензій розміщається в телеграм-каналі "Територія фентезі".