Вітаю, любі сонечка!!!

Сьогодні діє знижка на історію, Килина та Яромира.

#Доленосна зустріч

#міське фентезі

#подорож у часі

#пригоди у часи правління графів Потоцьких;

#легенда Гертруди Комаровські.

Читати тут...

Уривок.

Яромир йшов на солідній відстані. Килина ж зупинилася навпроти тунелю, де за огорожею знаходився імпровізований привид Гертруди. Стояла довго, чи то дивилася кудись, чи то замислилася. Чоловік спершись об стіну спостерігав за нею.

Килина була ще не переодягнена. Навіть без підборів вона виглядала ефектно. Вільні мереживні чоботи додавали елегантності. Не втримавшись, тихою ходою рушив до неї. Робітники завершували складати інструменти, гримаючи, тож дійшов до дівчини не поміченим. Залишивши відстань приблизно у два метри, спостерігав за нею. Не міг збагнути, що вона сподівається там побачити.

Раптом вона обернулася, наче відчула, що він поруч, і здригнулася, приклавши руку до грудей.

Яромир зітхнув, не хотів налякати цю красуню, та зараз прикипів до її милих рис, насолоджуючись спогляданням.

Килина опустила погляд, а Гораль відразу ж узяв ситуацію у свої руки.

— Здається тут екскурсії не проводяться?!! — Примружившись суворо кинув. — Що ти тут робиш?

— Нічого. Вибачте! Я вже йду. — Тихо та винувато кинула, рушивши до виходу.

— Килино, я тебе не відпускав. — Суворо нагадав, а коли вона зупинившись, не сміло оглянулася, холодно додав. — Ти не відповіла. Що ти тут робила?

Дівчина довго мовчала, а тоді тихо з іронією випалила.

— Приходила передавати вітання білій пані.

Така відповідь вивела Яромира з рівноваги.

— Килино! — Буквально заревів, та так голосно, що його голос з її іменем розлетівся підземеллям, і на них оглянулися робочі, які ще залишилися.

Дівчина старалася не дивитися на чоловіка, чи, то може боялася його, а може він не приємний їй. Та все ж тремтячим голосом заговорила.

— Бабуся мені часто розповідала легенду про кохання, Станіслава Щенсного Потоцького та Гертруду Комаровські. — Знову замовкла.

— І..? — Не витримав чоловік, хоча вже старався говорити спокійно.

— За легендою, Станіслава хтось повідомив про замисел батьків викрасти Гертруду, та поки він кинувся було запізно. За переказами ще моєї прапрабабусі, Потоцькому не вистачило якихось пів години. Доки він з Якубом Комаровські металися селом, в якому жила вже тодішня його дружина, селяни посилали чоловіків у різні напрямки, які зрозуміло були хибними, адже воїни були переодягнені у різні форми інших графств.

— То чому, ти цього не розповідаєш, коли проводиш екскурсію? — Сухо поцікавився пильно дивлячись на дівчину.

Килина знизала плечима, а тоді погляд зелено-карих очей піднявся, і Яромир потонув у їх красі, відчував, як шаленіє серце у грудях. Коли ж дівчина заговорила, кліпнув, стараючись зосередитися на її відповіді.

— Це не прописано у легенді, а я сама не зважилася на це.

— Від завтра, я дозволяю тобі це розповідати, і...

— А ось ви де?!! — До них наближаючись цокала підборами Ірина. А я весь палац обійшла.

— Щось трапилося, Ірино Федорівно? — Враз напружився Гораль...

Приємного читання!

Мирного та спокійного дня! Обіймаю!