Трохи жартівливих висловів з "99 зі 100" :

Кардан їм в радіатор!

Качан їм у причинне місце!

В моїй голові тепер рагу, яке до того ж перемліло на плиті.

Туди до лиха!

Мій мозок, який би мав згенерувати щось рятівне, розводив лапками з думкою ХЗ, що його робити, але на тобі трішечки сивого волосся, то має допомогти…

Самурай поля з прискіпливості піраньї підмічав все й розпочиналося «не так летиш, не так свистиш».

Свідомість виразно покрутила пальцем біля скроні з натяком, що я молодець, копаю таки в напрямку до самого пекла.

Святі пряники!

Але він поводиться, як пірат, який дорвався до острова скарбів й тепер наліво й направо мародерствує. А я почуваюсь, наче в моїх руках  ядерний реактор з яким  я не вмію поводитися, тож я не знаю, що отримаю мирний атом чи ядерний вибух. 

Та, щоб він на своїх шнурках прибився, цей «толковий»!

Не пісоч мене.

Та труба!!!

А!!!ТА!!! Ять його!!!

Не зле!

Та навпростець його!!!!

 Від його слів «шо-то» я посипалася й у мене розпочалася оргія травматичних прогнозів. Швиденько прибіг песимізм і явно подільською вишивкою, почав вишивати перспективи. До нього підтягнулася меланхолія й з бездоганною технікою виконання, закинула мою нещасну свідомість в екзистенційну тривогу….Й всі ці безрадісні думки обпилювали мене, як бджілка квітку й самооцінка вже десь близько біля пекла тинялася…

Таки треба з цим щось робити. Бо здоровий глузд вже виглядає утриманцем в цьому емоційному свавіллі.

Кажуть, що є дві категорії чоловіків: перший може Жабу перетворити на Царівну, а другий з Ангела зробити Демона. Питання, де ті перші чарівники в моєму житті? Бо я готова. Я твердо готова стати Царівною і прикрашати собою цей світ.

Я нервова й мені вже хочеться вдатися до народної медицини, вжерти щось з 40 градусами, сходити до екстрасенса й викачати яйцем переляк.

Мої нерви  затьохкали соловейком.

Не ліпи мене. 

ТА!!!ДО!!!КВІТОЧКИ!!!ВСЕ!!!ЙОГО!!! Доля, невже ти в мене так віриш? Бо вже б здавалося, що гірше бути не може, то ти це сприймаєш, як виклик й показуєш мені, що ОТАК в мене ще не було!!!

   І Лагоду накрило. Й чутно сльози, чутно лайку по усьому селу. Повелитель поля влаштував страшняк. О, він ще той єнот полоскун мозку.

Таке враження, що моя доля, як тільки-но я бачу перед собою проблиск світла й надибую росточок оптимізму, відразу така «Ні слова більше!» й поспішає мене радувати своїм баченням мого прекрасного майбутнього. Певно, нам треба ще якось попрацювати з нею…А то від такого інтенсивного ощасливлення я скоро звихнусь.

Уууу! От, черства булочка.

Та сіль тобі в очі, нечиста сила!

 

- Подумаю про це перед сном, - розтягнула губи в посмішці.

- Правда? – звела вона брови.

- Ні! Я не хочу думати про це. А то знову розклеюсь, замучусь, а як результат – головний біль.

 

Ой! А у мене таке враження, що ти з народження під амфетамінами…

Аж сльоза впала.

Бережи тебе Господь в сухому та прохолодному місці.

Я класна. І місцями навіть добра. А тобі треба перепочити. Бо ти вже нагадуєш самку дикого хижака. Розслабся і відпочинь. Бо від твоєї напруги уже розпочинаємо дзвеніти ми усі й навіть кіт.

Дивлюсь на нього, згадую його майстерність у перемовах, яка складається зі славнозвісних: «Що?, Га?, Та пішли ви…» і відчуваю, як у мене розпочинають нити усі зуби разом.

 

М-мм? Якщо так подумати, то дійсно проблеми за тобою наче міль за нафталіновою шубою літають…

 

- Так, не мороси! Все гаразд! Мій внутрішній зоопарк захлинається захватом.

- Який ще зоопарк? – насупилася дівчина.

- Таргани в голові, метелики в животі, кішка на душі, мурахи на шкірі.   

 

А ти чого перебуваєш у такому «сонячному» настрої, що коли б тебе викрав дракон, то я б побігла дракона рятувати?

Ой! Просто на тебе наїжджати – це як ображати тваринку з Червоної книги

 

Ранок розпочався рано… Лагода припхався тільки півні заспівали й був на диво життєрадісним, ситенький, ублаготворений й видавався…щасливим.  Я о 7 ранку була, наче пожована бобрами й з відчуттям ненависті до усього живого.

Я не розумію ти блаженний чи безсмертний?

Щось підозрюю, що моя думка тебе цікавить, приблизно, як ріст цін на хліб в Північній Кореї.

Я з цього сільського дива взагалі не можу вийти…бо ж буду зронять сльози, тринькати свої нерви й чигати світле майбутнє, але з новим трактором…за ціною Ferrari…Прямо замануха!!! І гризотник, бонусом. Хоча він головний приз і я його вже виграла. Мені точно буде торба в цьому сільському господарстві.