Що, не чекали? Гадали, більше не з'явлюся тут? Дзуськи!

Саша знову з вами. Фати Моргани давно не було над морем.

Скажу одразу: цей пост буде дещо коротким. Сьогодні була купа повітряних тривог, тож треба наздоганяти з навчанням. Утім, не страшно! Час для вас та, тим паче, для моєї книги знайдеться завжди.

То-ож, сьогодні о 8.00 вийшов, о Премилостива Доленько, вже ТРЕТІЙ розділ! І ми нарешті дізналися, хто потривожив Мію та Моллі майже у кінці робочого дня. І навіть самі здогадалися хто саме ще у минулий четвер, хи-хи-хи. Та чи вдастя йому лишитися тут і питання - як довго? 

Не знаю як щодо вас, але цей красунчик підкорив моє серце одразу. Я полюбила його з першої репліки. Цей хлопчик один з моїх найулюбленіших тикодінів. І сподіваюся пініше ви зрозумієте чому. Він чи не перший персонаж, який вигадався буквально за клацанням пальців. Але пізніше його долю та життєвий шлях я переглядала ще купу разів, так як він дуже не простий та надзвичайно цікавий герой. Навіть не знаю яким чином його образ з'явився у моїй голові та хто є його прототипом. Він не схожий на жодного з існуючих та неіснуючих людей, чесно (як він скаже кількома розділами пізніше: "Я особливий.", і матиме рацію!). Хоча іноді він нагадує мені Бембі. Можливо, хтось знає цей шедевральний мультфільм? Якщо ні, гляньте, він чудовий. 

Сподіваюся, я змогла зацікавити вас новим персом, і ви швиденько підхопитесь та гайнете читати продовження.

Ремарочка: Далі історія все цікавіша! І уже в четвер ми побачимо Розділ 4. Ловіть спойлер-назву: "Секрет талісману з голубиним пір'ям". Гадаю, є над чим подумати, а здогадки зароджуються одразу ж, еге ж?

Ну, а на цьому я з вами прощаюся. До зустрічі, пір'їнки. Чекаю на вас та ваші реакції.

*повітряні поцілуночки*

P. S. Не зовсім по темі, але... Хочу лишити тут мій улюблений вірш найкращого (на мою скромну думку) французького поета Шарля Бодлера як нагадування мені і усім нам, авторам. І нехай я й пишу прозу, але ці слова має почути кожен митець пера, я вважаю. А до вашої уваги "Альбатрос":

Синів височини, сріблястих альбатросів,

Що над безкраєм хвиль проводять корабель,

Буває, для забав впіймає гурт матросів

Розважити нудьгу серед морських пустель.

Та лиш поставлять їх на палубі, — ці птиці,

Володарі висот, в ту мить стають без сил:

Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,

Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.

Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!

Могутні в синяві — каліки ви тепер.

Он з люльки одному пускають дим у вічі,

Он дражнять другого, що зовсім вже завмер...

Поете! Ти також є князем висоти,

І тільки угорі — ти і краса, і сила,

Та на землі, в житті, ходить не вмієш ти,

Бо перешкодою — твої великі крила.

Ну, тепер точно бувайки, мої любі.

*махає долонькою та тихо втирає сльозки, викликані цим неймовірним віршем*