Той день я запам'ятала назавжди.
Скажений ще спав після нічних гулянок, а я спустилася вниз, де на кухні на самоті метушилася Марія Микитівна. Замість ранкового привітання бабуся приклала палець до губ і швидко тицьнула мені в кишеню плоский твердий прямокутник. Уже здогадуючись, що це та не сміючи сподіватися на щасливу удачу, я ковзнула до ванної й швидко витягла на білий світ новий паспорт. Мій власний! Сльози защипали очі, руки затремтіли, документ гепнувся на підлогу, та я в одну мить підхопила його і міцно стиснула в руці. Ось він, дорогоцінний пропуск у світ вільних людей. Це сталося, це не сон. Я полегшено видихнула, заплющила очі й усміхнулася. З'явилося божевільне бажання помчати нагору і заховати скарб у себе в кімнаті. Але страх випустити його з рук хоча б на секунду пересилив - я застигла на місці, розмірковуючи, куди б надійно прибрати паспорт. У двері легенько постукали. Нервово затиснувши маленький шматок пластику в руці, я вислизнула з ванної. Марія Микитівна поманила мене за собою, і ми мовчки пройшли до її кімнати.

- Ховай сюди, - прошепотіла вона ледь чутно і вказала на невелику платтяну шафу. - Сергій до мене ніколи не заходить і, тим паче не буде ритися в ганчірках старої.

Я поклала на дно шухлядки документ і ретельно замаскувала його речами.

- Тікай сьогодні ж, дитинко, - няня нервово м'яла свої пальці, намагаючись угамувати тремтіння. - Він сказав мені, що ввечері буде годину відсутній. Мало часу, дуже, але це твій шанс.

https://booknet.ua/book/za-zhagoyu-kohannya-kniga-2-b419231
Завтра ( або якщо встигну, то сьогодні вночі) вийде велика прода. Як завжди, хочу поласувати вашими коментарями!!!