Рубрика : Трохи жартівливих висловів...

Трохи жартівливих висловів зі "СМОРОДИНКИ ДЛЯ КАПІТАЛІСТА"

Божечки! Хочеться пірнути в якусь нору…й розпочати там нове життя.

Гов, що за вибрики?

Йой! То в тебе в голові недобре.

О, заради бобрів!

Та, бодай йому!

Та будь ти простішим, а то вб’ється моя нервова система й плакала пенсія.

Чуваче, м’якіше зі мною. А то після кількох годин такої роботи мої думки свіженькі, що та бабуся велоцираптора, нерви збагачені культурно трудовою діяльністю теліпаються, що майка на вітру, а з нормального у мене хіба що температура.

Усі проблеми не розв’яжеш. У них точно є чуйка, або ж для них святе місце порожнім не буває, бо, як тільки завершуєш з одним блоком питань, в ту ж мить назріває інший.

  Та я в культурному шоці. Подумати тільки, катастрофа глобального масштабу. Кінець життя й надії. Та, якби проводився кастинг на Цербера, зуб даю, поц би його пройшов. Та він би й на крісло креативника у пеклі міг претендувати.

Імунітет у мене вже на все підвищене й зле виробився. Бо ж, коли у когось щось болить, то він чомусь добрим не буває. Того, моя стресостійкість дотягує до рівня Бог. Витримка дійшла, як у коньяку до марки ХО. Від моєї холоднокровності мухи на підльоті замерзають. Врівноваженість така, що то просто магія балансування на мотузці. Й антидот в крові від будь-якого пресингу. Так… я ще та анархічна персона…

Ти ж поц гарячий й психувати тобі, як дихати. Й, здається, що я й недооцінила глибину твоєї тяги до страждання.

 

- Не підкрадайтесь до мене зі спини, – тріскотить його голос напруженням.

- Якщо я полізу по стелі, вам то ще менше сподобається. Не паліруйтесь, – поспішаю додати, коли бачу його сердиту моську.

 

- Ой, а це що таке, емоційний катарсис чи апокаліпсис? Як ти там казала, припини жахітняк…годі цих лякачок…завершуй ці ігри нервів.

- Нічо! Я зараза наберусь доброти, відкопаю натхнення й буду знову виважено спокійною й може навіть щасливою. Якщо ще якась морда знезнавки мені настрій не зіпсує..

 

Так, зберись зірочка!!! Ти ж тут цілу промову пів дня репетирувала. Ти ж готувалася. Мозок, ау? Виходь розбійник, пора працювати. Воле, я чекаю сили волі, а не пручання волі. Й, що то за мурахи побігли, о, я дуже сподіваюсь, що то не здоровий глузд драпає з мого тіла…

 

М-да, розумілка працює з перебоями й висить, мов груша на дереві. Й поки я доблесно гальмую, він продовжує так пожирати мене поглядом, що я вже розпочинаю почуватися вишуканим десертом поданим гурману. Наче я не просто десерт, а втілена казка. Як та полуниця маринована у портвейні за 1,4 млн доларів.

 

Іноді так і хочеться, щоб бозя видавав мені янгола охоронця не з крилами, а дубинкою і як тільки творю дурню, той так хрясь й прозріння миттєво приходить в мою голову. І кнопочку «НЕ ДУМАТИ» мені можна? Бо, здається, що 99 відсотків моїх проблем можна було б вирішити, якби так поглиблено не думати про них. Але, як тут не думати, коли я дуже люблю перетворити своє життя з сірого у барвисте й зарядити його емоціями.

Мдя, я ще той спокусун!!! Прямо, здається, що пройшла курси «Двадцять гарячих способів, як відвернути чоловіка».

 

- А, що це в тебе вигляд такий, наче вже щось вкоїла? – проникливо вліз зі свої питанням.

- Мені, що життя підкинуло совість у твоїй особі? – млосно поцікавилася я.

 

- Слухай, а можна якось зробити так, щоб жінка визнала, що вона не права?

Тепер вже я уважніше поглянула на дорогоцінного друга.

- Антон, в мене зараз таке враження, що таргани у твоїй голові пішли війною на сусідніх, взяли їх в полон, притягнули за собою й влаштували свято.

- Чого це? – набурмосився він.

- Бо ти б дружиною займався, а не пришелепкуватими думками.