У полоні з незнайомцем / візуалізація

Привіт, мої любі! Нарешті знайшла час на генерацію візуалізацій. Гадаю, ця глава чіпляє в саме серденько❤️❤️❤️

Принцеса тут же кинулася до ґратів і, обхопивши їх руками, заволала:

― Е-ей! Є тут хто?! Хто б там не був, я… я вам заплачу! Будь-яку суму, яку тільки скажете!! У мене… у мене і справді дуже багато золота!

Та принцеса здаватися не збиралася. Вона знову зіп’ялася на ноги:

― Еге-гей!!! Та ви хоч знаєте, хто я?! Я Аврелія де Вантелл! Я майбутня королева Медіаносу! Як… як ти посмів мене викрадати, божевільний Король Скорпіонів?!!

І хто б знав, що в ту ж мить із темряви сусідньої клітки долине глибокий юнацький голос:

― І що ж ти розкричалася, га, принцесо-сміливице?

Релі тут же скочила на ноги. Роззирнулася… нічого не видно.

― А? Хто тут?

Справа почувся рух. Хтось підвівся й підійшов до ґратів. Принцеса побачила неймовірно вродливого чорнявого юнака, одягненого у брудну лляну сорочку й поношені штани. Шкіру він мав смуглу, очі світлі, а тіло в міру підтягнуте. Словом, юнак не більше двадцяти років. В принципі, не особливо то й старший від неї, за кілька днів дев’ятнадцятирічної.

Голос його, однак, звучав, наче шовк:

― Ну привіт, нова бранко.

Принцеса здивовано розглядала незнайомця за ґратами. Красивий. І геть не такий владний і жорстокий, як Король Скорпіонів!

Навіть не второпавши, що склала руки на грудях, Релі випалила непохитно, цілковито в дусі молодої принцеси:

― Що ти сказав? «Нова бранко»? І скільки ще принцес викрадав Король Скорпіонів?!

― Ну… принцес насправді ніскільки. Можеш вважати, що ти особлива, ― блиснув він очима й подарував принцесі харизматичну усмішку.

Релі якусь мить пильно вдивлялася в його обличчя. Мовби… мовби намагалась у ньому щось розгледіти. Схожість… з кимось.

Та, зрештою, так і не знайшовши, до чого докопатись, вона повернулася в центр своєї клітки й всілася на землю із протяжливим:

― О. Лайно.

Незнайомець тут же зацокотів язиком:

― Ц-ц-ц. Не варто особі королівської крові ось так от необачно висловлюватися.

Релі мовби спеціально вигукнула ще раз:

― Лайно! Лайно, лайно, лайно! ― щойно вона опустила руки, вони тут же сховалися в оточенні пишного плаття. ― Я не можу зараз тут бути!

― О, ― відказав на це незнайомець. ― Ще такого не чув. Ти певне, хотіла сказати «не хочу», а не «не можу».

Та принцеса витріщилася на юнака:

― Ні, я справді не можу! У моєму королівстві… у моєму королівстві от-от розпочнеться війна!

Незнайомець нахилив голову вбік й із щирою цікавістю зронив:

― Війна? Розкажи мені.

Побачивши ошелешене обличчя Релі, незнайомець зітхнув, розводячи руками:

― Ми усе одно тут застрягли. Просидиш в тиші кілька днів, як я, почнеш божеволіти.

Релі знову здійнялася на ноги. Він говорив так спокійно, чисто і виважено, що узагалі не скидалося на те, що він просидів тут надто довго.

― А скільки ти тут сидиш? ― запитала з підозрою, уважно вивчаючи незнайомця очима.

― Достатньо довго, щоб забути про відлік часу.

Релі зосередилася на стіні камери позаду нього. Тепер, коли її очі звикли до темряви, вона зуміла розгледіти там чимало вирізаних на стінах паличок, що означали дні. Підвівши очі вбік, тоді ще в сторону, вона усвідомила, що груп із закресленими паличками на стінах більше, ніж здавалось.

― Ну, гаразд, ― зрештою згодилась принцеса й розповіла йому про все, що відбулось на святі Миру. А опісля, не змігши зупинитись, взялася відповідати на всі його питання про її походження. Про сім’ю, про мачуху і сестер-злючок, про батька, що виявився перевертнем…

― Значить… ось воно як, ― виказав у кінці розповіді незнайомець. ― Ти спасителька свого народу, перлина королівства, діамант корони. Тож, мені, мабуть, і слід звертатися до тебе як належить. Ваша Величносте спадкоємна принцесо, ― проказав він із всією повагою в голосі, так, як до неї зверталися тільки незнайомі їй люди, ті, хто дійсно поважав її.

У відповідь Релі лиш всміхнулася:

― Ні! Не треба цих непотрібних ввічливостей! Краще… розкажи, чому ти тут сидиш?

Незнайомець примостився у своїй клітці спиною до ґратів, Релі зробила те ж саме у своїй.

― Усе просто, ― промовив юнак, зігнувши ноги у колінах і підібгавши під себе. ― Я зрадив Королю Скорпіонів. Був у його найближчій свиті, та спіймали мене на жорсткій зраді.

― І що ж ти зробив?

На це незнайомець всміхнувся короткою посмішкою. Між ними була відстань двох кліток, та Релі чітко бачила емоції на його обличчі.

― Не знаю… напевне, посягнув на запаси вина Його Високості.

В очах дівчини блиснуло відчуття обману:

― Король Скорпіонів так полюбляє вино?

― О, більше за все на світі.

― Ти добре його знаєш, ― зауважила принцеса.

― Гірше, ніж здавалося.

― Чому? ― здивувалася Релі.

― Інакше не сидів би тут.

― Справедливо, ― зітхнувши, дівчина встала на ноги. Під пильним поглядом чорноволосого юнака вона підійшла до виходу із своєї камери. На гратах був масивний замок. Подивившись на нього якийсь час, принцеса потягнулася до свого мішечка цянь-кунь і дістала звідти кинджал Ірвін.

Незнайомець, схоже, більше здивувався не тому, що цей кинджал помістився у такому крихітному мішечку, а тому, що їй узагалі вдалося пронести його до камери:

― Воу-воу-воу! ― він теж скочив на ноги і в один крок опинився в кутку своєї клітки, зовсім поруч з Релі. ― І в тебе весь час було це?!

Проте невдовзі таки довелося здатися. Релі була змушена визнати, що узагалі нічого не тямить у відмиканні замків. Зітхнувши, принцеса притулилася спиною до дверей в гратах, поки незнайомець провів очима по кинджалу в її правій руці:

― У тебе однак цікавий кинджал.

― Цей? ― крутнувши його в руці доволі невправно, Релі спитала так, мовби тут були іще якісь кинджали.

Та зненацька у печері почувся тупіт ніг. Слуги Короля Скорпіонів прийшли якраз у ту мить, як Релі встигла заховати кинджал у мішечок цянь-кунь.

Під її ногами тут же опинилася миска із якоюсь жижою, скоріше за все, їжею. Слуги, бугаї в чорному шкіряному одязі, мали кожен при собі мечі й по кілька кинджалів. Із такими краще не зв’язуватися.

― Ти! Виходь! ― двоє з них наблизилися до клітки із юнаком, котрий стояв по центрі, уважно дивлячись на чоловіків. Вони відчинили двері, проте хлопець не поворухнувся ні на мить.

― Виходь, кому сказано! ― рявкнув інший уже набагато лютішим голосом.

Та юнак і справді не збирався зрушувати з місця. Терпець в слуг Короля Скорпіонів увірвався дуже швидко. Вони вбігли всередину і тут же було застосовано силу. Один з чоловіків різко розгорнув металевий батіг і з усієї сили рубонув ним просто по хлопцю! Той миттю опинився на землі…

Принцеса кинулася до ґратів:

― ГЕЙ!

Та чоловіки уже підхопили безсилого юнака за руки і потягнули із камери. Один залишився, аби зачинити її на замок.

Принцеса кинулася до дверей своєї клітки й закричала:

― Гей! Що ви робите?! Куди ви його тягнете?

Напівпритомний після удару по обличчю юнак протягнув:

― Тобі краще цього не знати, принцесо…

Та Релі не могла це так залишити:

― Ви збираєтеся його катувати? Гей, не смійте мені не відповідати! Гей!

― Принцесо, я в тебе вірю, ― ці слова і його харизматична усмішка із краєм крові на нижній губі, ось що запам’яталося принцесі, коли слуги відтягнули його із її виду і він не появлявся у камері поряд протягом десяти днів.