Проблеми, які "вбивають" автора

(Невеличкий відступ від теми)

Доброго ранку, вельмишановне товариство! А сьогодні він справді ДОБРИЙ)) Моя книга "З роду старої крові" потрапила в "Гарячі новинки". Так зазвичай буває з кожною моєю книгою, але щоразу я тішуся не менше. Щиро дякую кожному, хто читає, лайкає і коментує! А хто цього не робить — закликаю до дій: мені потрібно чути ваші думки, щоб знати, чи книга цікава.

А тепер до головного!

На початку свого письменницького шляху я часто мучила себе думкою: "У мене такий передбачуваний сюжет, ніхто цього не читатиме". І я думала так щоразу, коли починала писати нову книгу, саме тому в процесі творчості втрачала інтерес до її написання й змушена була шукати натхнення або затягувати з публікаціями прод. Я погано пам'ятаю свої перші сюжет, однак переконана, що вони дуже недосконалі, бо ввесь перший рік своєї творчості боролася між бажанням стати письменницею і покинути все через "невміння писати непередбачувано", а тому іноді писала деякі частинки просто "щоб написати". Лише з часом я прийшла до думки, що мої сюжети не надто цікаві тільки мені самій, бо я як автор знаю наперед усе, що може статися, кожну таємницю, кожного зрадника й рятівника, проте це аж ніяк не означає, що про все це здогадається з перших рядків сам читач. Це усвідомлення трохи стишило мою невпевненість і бажання все покинути. Однак на руїнах однієї проблеми постала інша (хех... я не вмію не нав'язати собі проблем): через те, що я знала наперед свої сюжети, мені нецікаво було їх писати (тут не завадив би якийсь регочучий смайлик, шкода що сайт їх не відображає). На жаль, я з тих непростих людей, які не перечитують прочитаних книг. А знати наперед розвиток подій у своїй книзі — це як прочитати її. Саме тому тепер я починаю творити історію з однієї маленької ідеї й поступово розкручую її до роману. Це прийшло до мене ще в книзі "Так! Я вбила короля". Інколи я пишу уривками, а потім їх з'єдную між собою, вирівнюючи фактаж, інколи навмисне додаю якусь нову деталь, щоб мені самій було цікаво над цим подумати, інколи змушую своїх героїв відходити від плану (так, я пишу план до книги, згодом зроблю про це блог), щоб освіжити свій інтерес... Загалом, роблю так, щоб сюжет до останнього моменту тримав мене саму в напрузі.

Історія про Корнелію й Інґвара теж виросла з однієї ідеї й розкрутилася до таких масштабів, що мені дуже цікаво було писати 1-шу частину. Власне, я вже її дописую. Друга частина ще не має цілісної картини в моїй голові, проте я знаю, на чому триматиметься акцент у сюжеті, а це головне. Я в захваті від того, який складний і неймовірний світ постав з одного бажання створити історію про те, як тендітна й слабка дівчинка перетворилася в небезпечну жінку й надерла дупу всім своїм кривдникам. Я, мабуть, більше своїх читачів чекаю кінцівки першої частини, бо, навіть знаючи її наперед, відчуваю якийсь захоплений гордий трепет. Насправді важко передати словами мої емоції, я просто закохалася у своє творіння. Вперше. Й це насправді прекрасне відчуття. Ця книга, на мою скромну думку, зараз найкраща з усіх тих, які я коли-небудь писала, тож запрошую і вас оцінити її. Я відкрита до конструктивної критики))