Запрошую до мого еротичного детективу "Коханка диявола", де між героями якраз розпалюється пристрасть. Щиро радітиму кожному новому шанувальнику цієї динамічної історії і обіцяю, що з нею точно не занудьгуєте.

На YOUTUBE вже опубліковано тизери до глав. Оновлення регулярні. 

А ось буктрейлер, якщо ще хтось його не бачив:

Гарячий уривок:

Надпотужний магнетизм змушує притиснутися до чоловічого торса щільніше, а приреченість вселяє віру, що цьому чоловіку можна вірити. Хто як не він мене звідси витягне? На кого ще можу сподіватися? Немає сумніву, що він врятує, адже для цього Ед знайшов мене і спосіб добратись сюди, у цей затхле підвальне приміщення, облаштоване під кімнату. Єдине, що досі бентежить, це як йому вдалося змусити Гранда повірити, що він – той самий вбивця, якого всі давно поховали. Втім, у пристрасних обіймах це питання тане в імлі, здається чимось зовсім несуттєвим і не вартим уваги. 

Язик Еда вкотре вривається у мій рот, змушуючи від натиску закинути голову назад. Сильні руки, притискаючи до себе сильніше, відносять до ліжка, де дбайливо кладуть на темно-червоне покривало з м’якої тканини. І варто мені розслабитись, як Ед повертає мене на живіт, аби розщібнути танцювальний топ. Робить це не кваплячись, від чого бажання ще більше розбурхується. Тоді пальцями намацує змійку збоку спідниці, яку також без поспіху розщібає. Навіть складається враження, що зважує, чи варто продовжувати.

– Навмисно відтягуєш? – не витримую й повертаю голову. Боюсь, що щось піде не так. 

Чую його видих зі смішком – і тепер спідниця з’їжджає вниз. І щоб не лише відчувати, але й бачити цього чоловіка, тепер повертаюся до нього. Край чорної кофти тягну наверх, натякаючи, щоб його одяг теж зайвий. І коли Едуардо через голову прудко знімає кофту, яка не давала доступу до гарячого тіла, якого неймовірно приємно торкатися, адже це лиш посилює збудження, намацую пальцями шрами на спині. Це знову викликає питання, які не давали спокою ще раніше. 

– Хто… хто посмів це зробити з тобою? – не вдається приструнити власну допитливість, і ще активніше на дотик вивчаю карту шрамів. – Ті “погані хлопці”, з якими ти ворогував?

– Ні, – понуро відмахується Ед. – Не змогли б. Ти ж бачила, скільки у мене зброї, – хитро усміхається, не припиняючи мене пестити руками, чуттєво проводячи пальцями вздовж тіла.

Щоб читати книгу тисніть тут

Ваша Кейт❤️