Трохи про насилля

Бачили вчорашню проду на книгу "Сонечко для вампіра"? Зачепила досить болючу соціальну тему про фізичне насилля. І, якщо вже відверто, то його було забагато навіть до початку війни. Думаю, кожен з вас хоча б раз в житті бачив чи чув, як хтось когось б'є. Мало того, казав собі "Я б на твоєму місці тікала, захищалася і тд...". Але...ви не були на їх місці (принаймні я сподіваюся на це). Ви не бачили синяків на своєму тілі, не мали зламаних ребр чи струсу мозку.

Але думаю ви бачили інше насилля. Значно підступніше за фізичне. Коли над вами знущаються психологічно. Коли ви питаєте в себе, а чи було це ним? Коли є мільярд факторів, які тебе збивають з пантелику і змушують сумніватися в собі ж. Коли після нього не залишається жодних видимих доказів того, що воно було. Коли фізичні синяки зникають, а ти роками не можеш дивитися спокійно на чоловіків, на якісь речі чи просто чути певні слова.

Хто б там що не казав, але література (навіть гумористичне фентезі) завжди несе в собі особисті травми автора. Його особисті синці. Його особистий шлях. Варто лише задуматись — "А чому в неї стільки книг про зраду...?" І все стане на свої місця. Так, з одного боку це чистий заробіток, хайп на чиїхось травмах, а з іншої...хайп — це сама тема. А от в якому ключі вона вживається постійно автором, то вже...то вже про його світогляд, сформований на власному досвіді.

До чого я це? До того, що...якщо для вас книги — це спосіб терапії, вам не варто топтатися по своїх травмах. Напишіть/прочитайте/продумайте вихід з цього кола жертви. Щоб ви і ваші читачі могли побачити вихід з травмуючого стану. І це не про "перевчити поганця", ні. Не про "закохатися в бовдура". Це про "піти від поганця і дати йому відсіч". Це про "Не доводити стосунки до зрад і правильно їх закінчувати". Це про "говорити про свої еротичні фантазії з партнером, а не йти шукати їх в книгах де все перекручено".

Бережіть себе, а? Ви — єдина людина, яка може подбати про Вас.

 

— Ну, привіт, відьмо, — тихо сказав Гілт, перш ніж зі всієї сили кинути в мене ту саму збірку.

Рефлекси спрацювали швидше, ніж я встигла подумати. Ноги підігнулися, опускаючи мене на підлогу. Руки відразу ж закрили голову. Але я не врахувала, що в цей самий час він кинеться вперед, б'ючи ногою в ребра. В моїх очах на мить потемніло, ніби хтось опустив на очі комах. Дихання перехопило, а над головою почувся ще один свист і звук розбитого скла.

Тік ток. Інстаграм Телеграм