Річниця смерті батька. Мого папи немає вже 19 років. А мами – більше року. Такі події безповоротно забирають частину тебе і твоїх ілюзій. Але дійсно глибоке, філософське осмислення приходить пізніше, коли біль вщухне. Тоді ж, через рік-два-три, настає час для фундаментальних висновків. Після відходу тата для мене це вилилося в зміну життєвих пріоритетів, у написання протягом 14 років біографічного роману «Камінь» про його нелегку долю.

Нині згадую, думаю, аналізую... Дитинство, юність із батьками, дідом і бабусями... Здається, то було інше життя. Ніби й моє, втім інше. Як добре, що я зміг зорганізуватися й записати свої враження про нього. А тепер – за бажанням можу поринути у той вже далекий, але такий чудовий і рідний світ. Та навіть у інший – створений власноруч. Потім були наступні етапи, кожний – наче окреме життя, зі своїми радощами й прикрощами...

Є точка зору, що пам’ять усе фіксує та здатна за потреби відтворити. Я також у це вірю. Проте йду дещо далі, сподіваючись на те, що інформація ще й накопичується та опрацьовується. Зрештою, я все більше переконуюся у правильності свого життєвого лозунгу, котрий свого часу сформулював та розмістив угорі Facebook-профілю: «Все в житті відбувається з якоюсь метою, але ми часто про неї навіть не підозрюємо»...