Сьогодні я відкрила передплату на книгу "Коханка диявола" - детектив у якому вам нізащо не вдасться передбачити у який бік кожного наступного разу поверне сюжет. А різких поворотів, до речі, у книзі чимало. Разом з цим на вас чекатимуть пікантні сцени, моторошні пригоди (до здиблення волосся), гострі емоції та несподіванка щодо вподобань головного героя. 

Щоб перейти на першу сторінку, тисніть на обкладинку. А ще хочу нагадати, що на передплаті книги завжди купувати найвигідніше, бо пізніше ціна зросте. 

Уривок з платної глави:

Все відбувається настільки швидко, немов у прискореній зйомці, що й не встигаю обміркувати багато важливих речей. 

– Чому ти мовчиш? – питаю, не в змозі стримати стривоженість. Від його мовчанки лихоманить. – Як мені поводитися у маєтку? 

– Тобі все пояснить Лео, а поки ми ще не туди їдемо. Щоб тепер не впізнали, спочатку треба змінити зовнішність. Я говорив про це ще раніше.

– Звучить страшно. 

– Нічого особливого: інший колір волосся, нова зачіска…

Едуардо гальмує біля салону краси “Імперіал” і наскільки сидіння дозволяє повертається до мене. Прямий погляд направляє до обличчя. І готова закластися у тому погляді вирує жаль. З чого б це? Невже Ед мені співчуває? 

– Нехай щастить, Алісіє, – коротко говорить, хоча здається, наче хоче сказати набагато більше.

– Ми вже не побачимося..?

– Можливо, після того, як викуплю тебе. Не знаю. Мабуть, тобі таки доведеться піти до свого батька, якщо більше немає куди.

Вмить огортає така туга, немов втрачаю близьку людину. Хочеться вхопитись за Еда, як за рятівне коло, і міцно триматися, щоб не віднесло бозна-куди бурхливою стихією і зрештою не втопилась у глибинах. А ще вчора сердилась на нього. Це швидко минулося, бо ми влаштовані так, що потребуємо підтримки, а мені більше її немає в кому шукати.

– Еде, я чекатиму, коли ти мене звідти забереш. 

– Лео забере. Все. Йди, Алісію. Журливі прощання ні до чого. 

Він має рацію. Особисто я для цього одруженого чоловіка ніхто і ніщо. Так, між нами спалахнула випадкова пристрасть, але навіть це нічого не означає. 

Наостанок проходжусь поглядом по міцному торсу, татуюваннях, що огортають шию, насупленому обличчю, яке Ед одразу відвертає і тепер впирає погляд у лобове вікно. Киваю, немов сама до себе, і виходжу з чорного автомобіля. Оглядатись собі не дозволяю. Одразу входжу в “Імперіал”.

Зустрінемося з вами, мої шалені, на сторінках книги

Ваша Кейтрін Шкроб