Адаір

Ось і закінчилася перша книга. Друга як раз в процессі:)

Взагалі, ця історія вийшла досить випадково. Одного разу я вирішила записати сюжет, котрий крутився в моїй голові. Та замість простого опису, я почала писати дещо нове. Коли я була вже на вісімдесятій сторінці, зрозуміла, що це не просто опис, не просто нотатки діалогів. Тому продовжила далі. Думаю, як і в багатьох, хто пише твори, персонажі живуть своїм життям. Ми не можемо слідувати той лінії, котру продумали заздалегідь! Адаір я редагувала три чи чотири рази. Змінювала імена, діалоги та й деякі сюжетні лінії, додавала більше розʼяснень мотивації персонажів(сподіваюся в мене це вийшло), описів навколишнього середовища. 

Особило важко писати про те, в чому ти не розумієшся. Наприклад, мені довелося подивитися безліч відео і прочитати декілька робіт(а це було важко для непідготовленої людини) про будову ракети, чи з чого складається прискорювач. Іноді ця інформація була потрібна  лише для одного рядка:)) Але все це того варте! Ти пишеш, дізнаєшся щось нове! 

Коли я писала Даріуса. Демона ночі, то багато читала про францюзьку архітектуру і її історію. Навіть про дерева, котрі ростуть у Франції. До цього я не хотіла їхати до цієї країни, але після цього, я вирішила що одного разу поїду туди, щоб побачити ці маленькі міста, людей, ліси, ну і Париж. Куди ж без нього. 

Кожна книга, це велика кропітка робота, котра приносить багато задоволення. Ти разом зі своїми героями переживаєш всі труднощі, пригоди, кохання і горе. Ти їх асоціюєш з деякими людьми у своєму житті і додаєш відмінні риси, звички, міміку. 

Я б дуже хотіла, щоб українська література стала більш популярною, щоб НАШИХ авторів друкували частіще і з більшим бажанням! В нас дуже багато талановитих, розумних людей, котрі можуть дати дуже багато.  Тому працюємо далі! Всім натхнення!