Ви б хотіли прочитати книгу про принцесу Діану?

  Вітаю усіх і хочу запитати: як би ви поставилися до художнього роману про покійну принцесу Діану?

  Її постать зацікавила мене давно. І не мене одну! Але чим більше я читала про цю чарівну жінку, тим більше дивувалася: насправді все виявилося не так, як здавалося на перший погляд. І ось мені захотілося поділитися думками з приводу цієї неоднозначної фігури. Я не знаю усієї правди, це так. Але хто її знає?!! Втім, існує стільки спогадів, інтерв’ю і т. д., які дозволяють скласти про неї власну думку. У тому числі – з її ж слів. Автори, які пишуть історичні романи про давно минулі часи, мають набагато менше матеріалів, але, все ж таки, вони наважуються писати цікаві книги. Врешті-решт, про кожну історичну постать можна написати роман, а Діана вже стала такою.

  Я не хочу ні ідеалізувати її, ні поливати брудом. Моє бажання – віднайти під телевізійним лиском справжню живу людину, з усіма її чеснотами та недоліками, справжніми стражданнями та вигаданими образами.   

  Я розумію, яку реакцію може викликати книга, бо у принцеси Діани є багато фанатів, а також якась певна група хейтерів. Незадоволення можуть виказати як одні, так і інші. Я навіть думала, чи не краще виставляти книгу під псевдонімом? Але, врешті-решт, вирішила, що краще не ховатися. Адже за кожною сценою стоятимуть слова або самої Діани, або когось з її оточення.

  Першу главу я збираюся виставити сьогодні ввечері, але мені б хотілося знати думку потенційних читачів.

  А зараз до вашої уваги початок книги:       

Розділ  1

Діана стояла під дверима батькового кабінету і зазирала у шпаринку. Там, усередині, голосно сварилися батько та мати. Дівчинці було лише шість років і вона не дуже добре розуміла, що сталося. Чому батько, завжди такий спокійний та усміхнений, кричить на матір? А вона злякано лепече:

  - Джонні, Джонні, заспокойся! Це зовсім не те, що ти думаєш!

У відповідь на жінку впала злива брудних образ. 

Кабінет, та й увесь будинок, де жила Діана з батьками, двома старшими сестрами та молодшим братом, був розкішним. Зі старовинними меблями з дуба та горіхового дерева, картинами на стінах, китайськими вазами, статуями, гобеленами та малими дрібничками, які прикрашали житло. Дівчинка наївно думала, що усі англійські родини живуть ось так.

Вона знову приникла до шпаринки від ключа. Усю картину вона, звісно, не бачила. Лише клаптик материнської зеленої сукні та батьків картатий піджак. Зате чути було непогано.

Діана здригнулася. До її вух долетів дивний звук. Начебто батько дав ляпаса матері. Дівчинка відхитнулася від дверей і затулила губи руками, щоб не скрикнути. А її очі, великі та блакитні, стали майже круглими з переляку.

  - Що ти тут робиш? – гримнула сестра Сара.

Діана не чула, як вона увійшла. Може, була занадто зайнята тим, що відбувалося усередині. А може, Сара підкралася нечутно, навшпиньках.

Сарі було вже дванадцять років. Рудувата та сіроока, вона вважалася у сім’ї красунею. Бо вже вдягала дорослі сукні з квітковим візерунком, а не дитячі, з ведмедиками та песиками, як Діана. Так її і називали: «красуня». А Діану лагідно кликали «жабенятком». Правда пояснювали це тим, що Діана дуже добре плавала. У воді вона почувалася як риба, або якась морська тваринка.

Діана повернулася до старшої сестри і злякано прошепотіла:     

  - Що сталося? Чому татко б’є маму?

  - Б’є?! – здивувалася Сара.

  - Так, – схлипнула Діана. – Я чула, як від вдарив її по обличчю.

  - Ходімо звідси, негайно!

Сара схопила Діану за плечі і відвела у дитячу кімнату. Там нікого не було. Середня сестра, Джейн, пішла у гості до якоїсь зі своїх подружок. А братик, якого назвали Чарлі на честь старшого сина королеви Єлизавети, грався у дворі. Малий Чарлі Спенсер, рудий, як і усі діти Джонні Спенсера та Френсіс Рош, ріс справжнім шибеником.    

  - Сідай і слухай, – Сара вказала молодшій сестрі на стілець. – Тільки нікому не нічого кажи.

  - Не скажу, – Діана від хвилювання навіть перестала схлипувати.

  - Обіцяєш?

  - Обіцяю!

  - Клянешся?

  - Клянуся, клянуся, тільки кажи вже!

  - Так ось... – Сара нахилилася до сестри так близько, що Діана відчула її тепле дихання на своїй занадто рум’яній щоці. – У нашої мами є коханець.