Мирного дня, сонечка!!!

Запрошую до знижки на історії кохання, Соломії та Всеволода, з роману, «Умови контракту».

Соломія відчайдушно погоджується на вмовляння батька, вийти фіктивно заміж за сина батькового товариша. Та згодом дізнається, що шлюб зовсім не фіктивний.

Соломія та Всеволод

УРИВОК.

Соломія звузивши зіниці пильно дивилася на нього кілька хвилин, а тоді висловила свою точку зору, висунувши Черних звинувачення.

— У мене складається враження, що ти зібрався прийняти все як є.

— А у тебе є інші пропозиції? — Рикнув зупинившись зовсім поруч. — Якщо є, я готовий їх вислухати.

— Нема. — Огризнулася. — Та це питання часу...

— Що ти маєш на увазі? — Насторожено запитав. Тілом пробігся страх, адже в її словах добре чулося попередження.

— На відміну від тебе, я не збираюся сидіти склавши руки, і покірно схиливши голову, виконувати божевільну вигадку свого батька. З досадою попередила.

 Бліда шкіра обличчя Соломії свідчила про перевтому, чоловік — це добре розумів. Її слова ж насторожували. Вона щось замислила. Мабуть, щось не дуже хороше, адже виходу з ситуації справді немає.

— Невже кинеш своїх малих напризволяще? — З недовірою допитувався Всеволод, хоча усвідомлював, у паніці вона може це зробити.

— У них є батько. — Лиш відмахнулася.

Всеволод хмикнув, і додав не мало важливий факт.

— У тебе теж. — Витримав паузу спостерігаючи як вона втомлено кліпає очима.

Примружився. — Коли ж вона встала? Запитав сам у себе. Вона мовчала, тож вирішив додати.

— Малі тобі цього не вибачать. Якщо ти їх викинеш, з того життя в якому вони звикли жити. Ти для всіх станеш, ворогом номер один. Зможеш так жити?

— Звикну.

Проковтнувши сльози фиркнула. Очі були на мокрому місці. Всеволод важко зітхнув, було жаль її, та він у такі ж ситуації...

 Також близько 21:00 запрошую до нового розділу історії кохання, Уляни та Кирила, там сьогодні буде спекотно.

Уляна та Кирило

І на останок, до 21:00, історію, Ярослава та Марти, теж буде оновлено. Сьогодні розділ від Ярослава.

Марта та Ярослав

УРИВОК.

— Ярославе Вікторовичу, що відбувається? — Допитувався зі заднього сидіння охоронець.

— Не знаю! — Лиш не своїм голосом відмахнувся я, адже серце ледь не вискакувало з грудей.

Я страшенно боюся за жінку, яка впала посеред дороги. Бо бачив це у боковому дзеркалі. Машина її не зачепила, отже, вона просто знепритомніла.

Авто, зупинилося майже на пішохідному переході.

— Викликайте швидку!

Приємного читання!!!