Черговий розділ завершено та багато про інше

 Всім привіт! Сьогодні я знову поділюся історією прогресу роботи над книгою в співавторстві, тому що пригоди довкола самого процесу теж не менш захоплюючі, чим сама книга? Нова глава писалася доволі легко і не викликала великих труднощів. Найбільше я страждав над 13 розділом, чомусь він вимагав більше зусиль від мене, а може просто я хвилювався за пояснення багатьох закадрових сюжетних моментів і тоді виснажився сильно морально. Зараз вже таких проблем не виникає, зате були події іншого характеру. 

 В один чудовий день в мене оновлюється додаток Букнета, на котрому я зберігаю зручну чорнову копію своєї нової книги. Зрозуміло, що я частенько до неї в гості навідувався, коли хотів пригадати важливі моменти з попередніх глав. І от такий прикол- після оновлення заходжу в додаток- а кабінет автора зник із нього і доступ до чорнової версії книги теж? Це тільки зі мною могло таке статися, бо полюбляє інтернет нищити величезні тексти))) Звісно, що я знав, що чернетка не видалилася, а просто перейшла до браузерної версії. Але зітхань з мого боку було багато, адже я так звик, що телефон і всі матеріали на ньому ближчі та під рукою, а в браузерній версії були такі маленькі букви, що й очі боліли))) Якби не вчасна допомога Лексочки, то я б і досі засмучувався, адже довелося нести книгу на іншу платформу, а ще випадково ледве не опублікував одну главу? Хтось би злякався та вирішив, що пропустив новину про реліз книги, якого ще не було))) 

 Потім, почалася історія з малюнками. Щось теж зависло і ілюстрації перестали додаватися, а замість них я бачив тільки білі плями. Довелося довго боротися із цією проблемою, а виправилася вона сама собою на рівному місці? Болючіше за все, що малюнки були потрібні просто для поем! Для якихось поем по Аквілону, які я ношу туди-сюди, бо хитрив і хотів час для відпочинку між написанням віднайти? Стосовно ще цих поем. Стараюся завершити основну прозову книгу, котру обіцяв, а за цей час у мізок просто стукали і Білі Вартові, і кітцуне, і ще один сатріанський експеримент, образ Ізідори Вліндрел мене теж почав займати сильно. Натхнення просто не в ту сторону линуло і я розумію чого це так відбувається))) Для мене трохи незвично працювати над книгою у сучасному світі і такий довгий час в ній починає викликати сум за магічними мандрівками перших моїх світів, за ними ностальгія прокидається. 

  Нічого, скоро вже я й до тих книг повернуся, адже до фіналу містичної книги лишився всього-навсього один останній розділ. А поеми спробую у вільний час написати, хоча тримаю в голові ще всіх тих людей, кого треба відвідати й прочитати, адже трохи випав зі сфери підтримки, коли себе змушував сидіти та писати книгу без хитрощів? На цьому цікаві закулісні історії не завершуються! Далі я пишу новий розділ і такий думаю "Ну це маленький розділ буде, всього 5000-10000 слів, бо що там писати? Нічого вже й не лишається майже". А потім мільйон разів пожалкував про ці слова))) Я написав 29000 слів і видовищні сцени, діалоги з болючими емоціями наповнили главу надто широко. Хотів щось вам принести та показати, але... Забагато але, бо спойлери там на кожному кроці. Гуляю я фрагментами тексту, а там ці герої нахабно спойлерять просто все, що тільки можна.   

  Це логічно, бо останні дві глави остаточно підведуть підсумок багатьох сюжетних ліній головних героїв, тому, довелося зберегти інтригу для читачів, щоб цікавість до історії залишалася і її хотілося чекати та читати. Бо є там деякі ніби вау ефекти і вони можуть зникнути, коли читаєш подібний уривок, а краще неочікувано вперше такі моменти в книзі зустріти й одразу радісніше стає. Поки я писав розділ, то мій емоційний стан стрімко змінювався. На початку я був всім задоволений, ближче до середини почав хвилюватися, а в кінці вже розлютився та почав себе сварити. Чому? Прийшов найстрашніший критик, тобто я сам і катком прокотився по всьому фіналу. Спочатку, я сміявся із нісенітниці, що там вийшла, бо там такі моменти будуть .... Такі моменти, котрі були у книзі Сни Полум'я:Тінь, де був заявлений головний герой Фред, а потім ... Ми того Фрейда майже і не бачили, бо дехто вкрав його роль? У моєму фіналі теж дещо подібне було, тільки трішки інше і зі сторони виглядало для мене смішним, хоч в самій книзі там не смішно зовсім, а більше за героя хвилюєшся.  

Далі вже від сміху я перейшов до критики, що цей сюжет був кепсько вигаданий, інтриги жодної в ньому не було, містики та великої таємниці теж. Цю критику зміцнило моє переконання, що початок всієї книги був інтригуючим, середина захоплюючою, а кінцівка вийшла тупою до нестями? Можливо, що хтось в майбутньому мені так і напише ще у відгуках і це буде відлунням моїх думок. Бо скажу так, що з моїм матеріалом можна було б і щось набагато краще й масштабніше організувати, але тоді й глав більше було, та й історія відходила від оригінального задуму набагато. Ця критика швидко зникла при редагуванні нового розділу. Перечитавши все в цілому, я був вражений на цей раз. 

Тепер я впевнений, що відносно нормально все зробив у фіналі і він вийде гідним. А ще там були такі моменти, що просто серце боліло, і думаю, що дехто може й заплакати від них, бо є таке хвилююче щось там? Розділ закінчився настільки чудово, що книга аж просилася до публікації й завершення. Але, не все так просто. Попри логічний кінець, завершилася сюжетна лінія тільки двох героїв. А у повітрі зависла ще одна героїня і якраз через неї мені писати ще один останній розділ. Ну і ще моя критика походить від того, що я роздивляюся книгу крізь призму повноцінного викладу сюжету, розкриття всіх головних героїв, пояснення їхньої мотивації й логічного фіналу. Тобто, ставлю всі ті вимоги, над вдосконаленням котрих я працював ще з 2007 року і за які душа в мене болить постійно. 

 Я пишу завжди довго, надто малоактивний під час самого процесу, але велику надію вкладаю саме у повноцінну книгу, котра обов'язково знайде своїх читачів в кінці й буде важливою на довший час. Це поеми більше моє хобі та розвага, але до прози я серйозніше ставлюся і розумію, що там може бути робота на місяці, під час якої ти душу вкладаєш у кожного героя, у всі події та слова, щось показуєш за вуаллю цих подій. 

Ще власну книгу я почав критикувати, бо теж була смішна ситуація. Я дійшов до її фіналу й так прискіпливо вивчав, чи гідно я кожного героя розкрив, чи нічого не забув та чи все висвітлив так, як треба. І я нарвався на одну героїню, хоча зовсім вже встиг забути, що її розкриття лежить на моєму співавторі))) А так, як він у мене застряг поки, то зрозуміло, що тих розділів я не бачив, знаю про них тільки з власного плану та слів свого колеги, а це поки мало що мені дає))) Доля фіналу залежить зараз і від іншого автора, адже якщо він розкриє свою героїню на гідному рівні, пояснить все чудово, то все це поступово переходить у мій фінал і тоді все добре буде? Сподіваюся, що колега мене не підведе, бо щось запрацювався конкретно і я його втрачаю поки, а це викликає в мені хвилювання. 

А так, скажу, що співавторство- це цікавий досвід, де автори можуть ділитися досвідом, бути добрими наставниками для тих, хто тільки починає і створювати разом неймовірні речі, поєднуючи власні стилі. Проте, це і важко, адже бувають затримки, непорозуміння, іноді інший автор може загубити лекції та нотатки, що ти вже надавав і потрібно все з чистого аркуша починати робити, багато різних випадків відбувається. Хвилювання та втому теж ніхто не відміняв, а ще дуже потрібно багато спілкуватися з іншим автором, щоб узгоджувати сюжетні лінії та інші моменти. Я більше створив такий інститут співавторства, в котрому висуваю практику написання або подвійних-потрійних сюжетних ліній або написання за розподілом героїв. 

У першому випадку один автор описує одну лінію, інший- другу, а потім ви їх поєднуєте й виходить фінал. Саме за таким принципом ми й пишемо нинішню книгу, тільки тут мій співавтор трішки мене підвів, тому мої дві лінії випередили його третю набагато і вже й фінал пішов, за який я хвилювався, тому почав його розписувати, щоб точно з книгою все добре було. Другий випадок я мав на конкурсі колись давно.  Тоді я брав головних героїв хлопця та дівчину, собі лишав хлопця розкривати історію, а роль дівчини падала іншому автору. Цей спосіб мені подобається більше, бо тут можна викрутити емоційність, вкласти особисті думки в кожного з героїв))) Щоправда, тоді теж мій співавтор почав чудово, але потім натхнення зникло і він просто мені залишив і свою героїню.  Його перу належить тільки початок глави другої та трішки третьої. Сцена із вибором сукні та балом у диктатора- на жаль, це був я, хоча роль дівчача то була і я думав, що співавтор, як дівчина, якраз себе уявить в цій ролі, на цьому балу й тому подібне, але помилявся трішки? Але, я все-рівно, попри такі випадки, люблю співавторство і не засуджую всіх цих авторів, бо до мене приходили саме ті, хто тільки починав вчитися писати масштабні твори і люди хотіли спробувати створити щось зі мною. Тому, це вже добре, що вони допомагали й слухали мої пояснення щодо сюжету. Просто, не всі можуть бути такими терплячими й писати багато у одному розділі. Я теж ледачий, але читачі не дають мені піти у довгу хитру відпустку?

Якщо когось зацікавило моє перше співавторство, то мова йде про Судний День, його можна почитати, хоч там поки я залишив цю книгу чекати свого часу. З тим співавтором в мене ще буде розмова про завершення книги, але у свій час. Поки я хочу відпочити від колективної праці та попрацювати над поемами, Хроніками Аквілону та завершенням моєї п'єси, це буде найважливішим пріоритетом на даний момент. Тобто, всі ті книги, котрі досі у мене в процесі, будуть максимально в цьому році дописуватися. Тільки Хроніки не закінчаться, бо вони є збірником всієї історії світу Аквілон, а вона надто велика у загальному сенсі. Там вже 600 сторінок написано, а це тільки крапля в морі. Легше закінчити п'єсу, бо там чітко період історії окреслений "Рід О'хара, від бабусі до онучок", а не всі події загалом. П'єса стала моїм незвичним експериментом, бо я взяв прозову ідею і перетворив її на реальний класичний сценарій, в якому забажав втілити всі культурні елементи різних народів, показати різноманітні локації магічного світу та стосунки поміж різними героями. Якщо мені вдасться закінчити всю п'єсу, то це вийде вражаюча робота і прекрасний сценарій для реальних постановок, на які я б хотів подивитися ? Але це я так, на радощах говорю все це, адже майже досяг фіналу нинішньої книги і відчуваю свободу, під час якої я рвону до Аквілону і на довший час звідти й не вийду☺️ Дякую всім за увагу, хто дочитав до самого кінця? А в кінці просто додам аквілонські ілюстрації, на яких можна подивитися на відмінність у мозаїчному стилі трьох людських народів та національному одязі їхніх правителів, котрі різняться у кожному регіоні. Тут будуть представлені недійська імператриця, аґрестійська королева та Верховний Архімагістр Моран-Тану. 

Як видно, то, в залежності від регіону, одразу змінюється традиційний костюм монарха тієї чи іншої держави. Аквілон більш надихався візантійськими часами, тому в одязі недійців часто можна простежити костюми саме Східної Римської Імперії, але, часто, я можу використовувати елементи і Стародавнього Риму плюс щось із скандинавської культури, проте візантійські елементи частіше простежуються. 

 Аґрестія несе на собі великий пласт культури Київської Русі, католицької Польщі доби Речі Посполитої, тому тут більш такий старослов'янський традиційний костюм у другої королеви. Ну а костюм Архімагістра вражає яскравими кольорами, кидається у зір і оригінальний стиль волосся, такі елементи, як кушак(стилізований пояс), квітковий орнамент і тому подібне. Насправді, символ оцих квіток відноситься до маветій, вогняних квітів, що ростуть в Моран-Тані і мають сакральне значення в релігії сатріанців. Сам же стиль цього народу надихався одразу багатьма культурами- це і вплив балканської культури, і культур Середнього Сходу, всього мусульманського світу в цілому, хоча я там видозмінював все під реалії фентезі та матріархальної спільноти сатріанців. Тому, арабські елементи дуже актуальні у всьому стилю сатріанців. Це такий додаток наприкінці, бо не міг втриматися, щоб і про Аквілон та приємний процес його доопрацювання не сказати))) А ще, ексклюзивно в якості ностальгії по Аквілону додам чудову озвучку сатріанського легендарного епосу від Лекси Кюро: