Розгадуємо таємниці разом!

Вітаю, любі читачі! Поспішаю до вас із приємними новинами! І перше, що хочу вам повідомити - це те, що книгу "Закохуватися заборонено" завершено і вона доступна у повному обсязі! Хто чекав цього моменту - можете сміливо поринути в цю захопливу та бурхливу історію справжнього кохання. Позитив і гарний настрій під час прочитання гарантую!

Уривок:

— Христю…

— Так, — повертаюся з небес на землю, коли відчуваю, як його рука лягає мені на плече, а сірі очі пришивають наскрізь. 

— Я запитував, куди нести твою валізу? В якій кімнаті будеш спати? 

— Ем-м… Байдуже, — знизую плечима, бо мені всі кімнати сподобались. 

Хоча, мабуть, все ж таки треба було сказати, що я спатиму внизу, але вже пізно. Бачили б ви, з яким ентузіазмом Ян потягнув мою валізу на другий поверх!

Що ж… Будемо сусідами…  Майже, як в гуртожитку, тільки умови королівські, і повертатися можна будь-коли, а не до одинадцятої вечора. 

— Може, обговоримо правила? — запитую трохи ніяковіючи, коли Ян спускається на перший поверх. 

Боже, я досі не можу повірити, що погодилась на його пропозицію і тепер ми будемо жити під одним дахом. Сподіваюся, він не збрехав, і дійсно дуже рідко ночує в квартирі.

— Які ще правила? — запитує таким тоном, наче я сказала якусь дурницю. 

— Ну, коли я жила в гуртожитку, мені потрібно було дотримуватись певних правил. Не користуватись електроприладами, не палити, не повертатися пізніше одинадцятої години вечора, не шуміти, не займати туалет довше, ніж на десять хвилин, не водити хлопців, не влаштовувати…

Я могла ще довго наводити приклади, чого не можна було робити в гуртожитку, але вказівний палець Яна, якого він легенько притулив до моїх вуст, миттєво заткнув мені рота.

— Чш-ш-ш… Я зрозумів, Христю. В моїй квартирі всі ці заборони скасовуються. Тільки, я б хотів уточнити стосовно хлопців, — його дружній тон миттєво змінюється на серйозний, а сірі очі стають майже чорні. — Ти зараз перебуваєш у стосунках? 

Ого… Це було неочікувано. 

— Ні, — кажу правду, і він киває, наче моя відповідь його повністю влаштовує. 

— Але якщо раптом в мене з’явиться хлопець, не хвилюйтеся, в вашу квартиру я його не приведу. 

От не вмію я тримати язик за зубами. Краще б мовчала, бо той погляд, яким нагородив мене бос, здався мені дуже небезпечним.

— Не з’явиться, — бурчить тихо крокуючи на кухню і вмикає кавомашину, вочевидь, щоб я не могла почути, що він там ще бубонить собі під ніс. 

Також, користуючись нагодою хочу запросити вас до нової історії - "Таємниця Адама", значна частина тексту якої вже викладена на сайті. Ця книга має вікове обмеження, адже у тексті присутні описи відвертих сцен та ненормативна лексика. Історія складна в емоційному плані, герої не ідеальні, швидше навпаки, однак тим не менше, книга дуже захоплива і цікава. 

Уривок:

— Якби для того, щоб вона жила довелося віддати всю свою кров, я б віддав не замислюючись, — промовив я, і, мабуть, занадто різко підвівся з ліжка, бо мене повалило назад. 

— Адаме, вам краще побути цю ніч у палаті. Повірте, ви зробили все, що у ваших силах, — лікар вже збирався йти, але раптом застиг у дверях і обернувся.

— Можна поставити вам одне запитання? 

Я кивнув. 

— Ким вам доводиться ця дівчина?

Він запитав саме те, на що в мене досі не знайшлося відповіді. 

Брешу. 

Відповідь була, але я навіть собі боявся в цьому зізнатися. 

— Дівчина мого сина, — відповів я натомість, а за мить додав, — сподіваюся, що вже колишня.

Лікар кивнув, але так і залишився стояти на місці пильно вдивляючись мені у вічі. Він посилено над чимось розмірковував і його пронизливий, гострий як сталь погляд мені не подобався.

— Треба повідомити її батьків, — сказав чоловік після кількох хвилин мовчання. 

Я кивнув. Сам думав про це, адже вони й так рано чи пізно дізнаються і почнуть бити на сполох.

— Я сам це зроблю. Вранці.

Лікар знову кивнув, а перед тим як вийти з палати промовив:

— Відпочивайте. 

За ним зачинилися двері, і я втомлено прикрив повіки. Цей жахливий день добігав до свого завершення, але я знав, що попереду на мене чекає ще багато таких днів.

Ранок лише довів, що я мав рацію. В коридорі хтось вчинив ґвалт.

— Де він? Де та потвора? — жіночий голос доносився з-за дверей. 

— Він зараз відпочиває. Туди не можна, Людмило Олександрівно! 

І в цю мить двері в мою палату розчахнулися навстіж, впускаючи всередину люту жінку, погляд якої горів рішучістю. Якби можна було вбивати поглядом, від мене б зараз залишилась лише невеличка купка попелу.

Матір Єви я бачив лише на фото, коли наказав своїм людям зібрати інформацію про батьків дівчини. Сьогодні ж мені випала нагода познайомитись з жінкою особисто. 

— Відлежуєшся! Добре тобі? Моя донька в реанімації, бореться за життя, а сімейка вбивць боки вилежує на лікарняних ліжках!  Гадаєш, якщо ти Дорош, то тобі все в цьому світі дозволено? Так от, я хочу, щоб ти знав — твій син заплатить за те, що зробив! Ти теж заплатиш, за все! Чудовисько! Кляті чудовиська!

u87_zqBW Закохуватись заборонено

RU7cNgnk   xx7korUb Дружина за примусом

Щиро дякую за підтримку та натхнення, яке ви даруєте мені! Всіх обіймаю і бажаю нам миру!