Чудово вас розумію. Сам проходжу через дещо подібне: пишу-публікую, а читає від сили двоє-троє людей. Вже кілька разів хотів все покинути, та поки вирішив продовжити й дописати хоча б цю одну книжку, а там вже буде видно, чи буде у неї продовження чи ні.
Таке трапляється тут часто. Можливо просто заморозьте книгу на деякий час, щоб не видаляти. Якщо комусь буде не байдуже — відгукнуться) Якщо оновлення не часті, то читачі можуть очікувати завершення книги, щоб читати вже ціляком. Таке теж буває)
Тут вже визначте самі пріорітетність) Якщо пишите для себе і важливо завершити роботу — продовжуйте писати, а якщо для привернення уваги — то краще писати те, на що одразу звертають увагу)
Вітаю.
Не могла пройти повз ваш крик душі.
Не знаю чи мої слова принесуть вам заспокоєння, але я точно знаю, що у кожного в творчості свій шлях.
Якщо писати від душі і саме те, що себе зачіпає і хвилює, тобі то щиро на всі 100, то все вийде в свій час.
Або думаючи про читача, що б могло зацікавити сучасну жінку, змінити жанр.
Я про те, що зупинятися на шляху не варто, як не варто шукати когось винних.
Пишіть в свій кайф і читач підтягнеться.
Натхнення і не відпускати свою Музу ні на крок!!! :)
Nataliya Parfenyuk, Книга написана чотирнадцять років тому. Писала легко, майже за півтора місяці. Люблю писати і буду. Ви праві, то був крик душі. Мабуть не треба було писати блок. Але кількість читатів, це оцінка книги.
Дякую за вашу увагу.
Знаєте, іноді навіть неприємні слова можуть привести до несподіваних висновків. Сьогодні один хейтерський коментар змусив мене замислитися. Спочатку було боляче, з'явилося бажання просто все залишити
«Табу на реальність» — коли гра стає небезпечно реальною. Я довго відкладала цю книгу, але цього тижня нарешті прочитала. Я починала читати цю історію, очікуючи чогось легкого, але дуже швидко зрозуміла, що
Залишу невеличкий уривок для вас ❤️ — Я б теж хотів дізнатися... як відновлювати те, що зруйнував, — його голос прозвучав низько, майже хрипко, перекриваючи гуркіт хвиль. — Я беруся лише за ті речі, які ще можна
Останнім часом особливо цікаво дізнаватися, які історії затягують інших читачів, що змушує чекати нових розділів і про яких героїв хочеться думати навіть після того, як закриваєш книгу. Прошу, діліться в коментарях тим,
Поки в «Порталі у Гріх» ми з вами і нашою читачкою насолоджувалися квітами, десь там поза кадром з розуму сходили двоє ревнивців. – Знайшлася! Вейн прокричав це так гучно і з надривом, що мені аж вуха заклало.
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПишите. Не сдавайтесь и у Вас обязательно получится!
Медова Черешенка, Дякую.
Чудово вас розумію. Сам проходжу через дещо подібне: пишу-публікую, а читає від сили двоє-троє людей. Вже кілька разів хотів все покинути, та поки вирішив продовжити й дописати хоча б цю одну книжку, а там вже буде видно, чи буде у неї продовження чи ні.
Зоя Лістрова, Того ж бажаю і вам)
Таке трапляється тут часто. Можливо просто заморозьте книгу на деякий час, щоб не видаляти. Якщо комусь буде не байдуже — відгукнуться) Якщо оновлення не часті, то читачі можуть очікувати завершення книги, щоб читати вже ціляком. Таке теж буває)
Тут вже визначте самі пріорітетність) Якщо пишите для себе і важливо завершити роботу — продовжуйте писати, а якщо для привернення уваги — то краще писати те, на що одразу звертають увагу)
Marinaria, Я зрозуміла. Дякую.
Вітаю.
Не могла пройти повз ваш крик душі.
Не знаю чи мої слова принесуть вам заспокоєння, але я точно знаю, що у кожного в творчості свій шлях.
Якщо писати від душі і саме те, що себе зачіпає і хвилює, тобі то щиро на всі 100, то все вийде в свій час.
Або думаючи про читача, що б могло зацікавити сучасну жінку, змінити жанр.
Я про те, що зупинятися на шляху не варто, як не варто шукати когось винних.
Пишіть в свій кайф і читач підтягнеться.
Натхнення і не відпускати свою Музу ні на крок!!! :)
Nataliya Parfenyuk, Книга написана чотирнадцять років тому. Писала легко, майже за півтора місяці. Люблю писати і буду. Ви праві, то був крик душі. Мабуть не треба було писати блок. Але кількість читатів, це оцінка книги.
Дякую за вашу увагу.
Спробуйте написати про це у своїх соціальних мережах або візьміть участь у якомусь марафоні на взаємне читання. Мені особисто допомагає мій інстаграм
Ірина Скрипник, Дякую.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати