"Віртуозна Гра" - незабаром фінал! Я в роздумах.

Доброго вечора, шановне товариство!

Як ви вже помітили, моя нова фантастична книга "Віртуозна гра", яка бере участь у конкурсі з кіберпанку, наближається до фіналу.

Планувалося складне закінчення із втратами і багатьма смертями. Але мої читачі людяні й добрі, вони активно простять зберегти життя героям. Навіть поганцям. 

Я в роздумах. Цікаво, що ви думаєте з цього приводу? Як вчинити? Я в роздумах. 

На фото Ембері.

Дякую кожному, хто читає книгу і підтримує мою творчість.

Події книги відбуваються в реальному та віртуальному світах.

Цитата. 

- Залишимо Крапса, - жорстко говорив жіночий голос. – Він найслабший. – Я виграю, знаходжу спосіб, повертаюся і витягаю вас звідси. Не обов’язково всіх вбивати. Адже сьогодні до мене дійшло! У правилах прямо не написано, що всі повинні померти! Чомусь спочатку так думала, а зараз зрозуміла: двоє з різних команд просто відкривають перехід у реал, один виходить, а інший? Інший лишається тут! І всі гравці, якщо не перешкоджають цьому переходу, теж лишаються тут! Дивись, тут немає вказівки на смерть усіх гравців!

Платон відчув, що лежить зв’язаний на підлозі. Руки скрутили добряче: зап’ястя різали колючі мотузки, а пальці вже трохи заніміли. Отямившись, не поспішав розплющувати очі, слухав, що ж Ембері говоритиме далі. Те, що це була вона – сумнівів не залишалося. Почувши роздуми дівчини про правила, він сам задумався: і справді, про смерть ніде не було сказано. Хоча вся гра на останньому рівні була нею пронизана. Загроза від уакарі, протистояння двох команд, магія і звичайна зброя... Все наштовхувало на вбивство суперників...

- Чому ти? – почув Платон голос Фреда і мало не смикнувся розплющити очі. Хотілося поглянути на нього. Він у команді Ембері. Всередині неприємно зашкребло – ревнощі граблями скородили серце.

- Я вже пояснювала, - роздратовано обізвалась дівчина. – Я знаю цю гру! Знаю всі нюанси. Принаймні, стикалась трохи з початковими напрацюваннями. І дизайн мій. Навіть уакарі я придумала. Коли гра створювалася в такому вигляді, як зараз, працював ще один дизайнер, але його швидко звільнили, ставив багато питань. Я ж зрозуміла, що тут пахне великою проблемою, навіть загрозою життю багатьох людей. І ніхто, зовсім ніхто не знає, що несе «Віртуозна Гра» користувачам, звичайним гравцям... Тому я вирішила прикинуться слухняною і дізнавалася все більше й більше... Сама хотіла про все дізнатися і розкрити цей злочин. Серж Гармаш повинен бути покараний! Треба все це зупинити! Але...

Дівчина замовкла.

- Але тебе саму прописали в гру! – тріумфально продовжив Фред. – І ти, як маріонетка, виконуєш все що тобі наказують господарі! От тільки навіщо було мене сюди тягнути? Це помста?

- Я тоді дуже була на тебе зла! – огризнулася Ембері. – А тепер жалкую. Всі аватари стандартні, підібрані рандомно штучним інтелектом. А ти й Платон – моя задумка. Я таємно замінила двох обраних людей на ваші особи. Грей нічого не помітив. Так і пішло далі... Ви проходили рівні, пили спеціальні пігулки, які залишалися у ваших організмах на певний час, впливаючи на сприйняття світу...

​​​Щиро дякую всім, хто читає книгу.

Мирного вечора, товариство!