"Натан" історія нефіліма :-) Трішки про новинки)

Анотація до книги "Натан"

Я — останній на землі... останній зі свого роду! Таких, як я, називали «виродками», «Біблійними велетнями», «гібридами» або «нефілімами». Таких, як я, називали дітьми людських дочок та грішних янголів.
Я не знав, ким була моя матір. Я не знав, який грішний янгол був моїм батьком... Знав лише те, що від батька отримав янгольську силу, благодать, а від матері — людську душу. Жив століття з думкою, що я останній «нефілім» на землі, доки не відчув її...

Уривок 1: 

Все, що я знаю про себе — написано у Святому письмі та гуглі! Інші представники мого роду, які мали грішного батька та людську матір, вже знищені. Я кілька століть тинявся по землі, намагаючись приховати свою сутність. Коли шукав відповідей та просив про допомогу — був почутий лише демонами. Темна сторона заволоділа мною, але я зміг втекти, вибратися та не стати прислужником.

Я — мандрівник, який живе лише заради себе та свого задоволення. Наприклад, останнім моїм місцеперебуванням став Київ, який знаходився в центрі Європи. Саме в цьому місті я зустрів янгола й навіть допоміг їй. Так, я збрехав їй, що змушений був працювати на демонів. Але навіщо виправдовуватися перед тими, хто вважає мене недругом?

Виринаю з роздумів та озираюся довкола. Я стояв перед Михайлівським собором на території Видубицького монастиря в Києві. Склавши руки в кишені, зробив кілька кроків та сів на лавку. Відчував силу, яка була присутня в цьому місці. Вона огортала мою душу та заспокоювала. Не знаю, скільки часу просидів на лавці, але коли підняв голову до неба, краєм ока помітив, що рух на території монастиря зупинився. Підвівся на ноги й мене осліпило сяйво. Примружився та рукою закрив очі. Руна на лівій груді почала пульсувати. По тілу пройшовся неприємний імпульс, й через мить на долоні з'явився надпис: Брашов.

Це просто якесь знущання!

Заплющив очі та видихнув. Озирнувся по сторонах. Розправив крила та злетів у небо. Ніхто навіть і не помітив моєї присутності. Ну, що ж! Настав час покинути це місто й вирушити далі.

Уривок 2: 

Цілий день лив сильний дощ з грозою й було таке відчуття, що ніби сама погода влаштувала нам бойкот!

Я сиділа на передньому пасажирському місці, схилила голову на бік та важко зітхнула. Знову дорога та нове місто!

З міста Атланти до міста Ешвілл Північної Кароліни їхати чотири години тридцять хвилин, але з такими погодними умовами ми вже їхали шосту годину.

Під звуки дощу та грози, яка вирувала за вікном автомобіля, я поринула в сновидіння.

Мене зустріла тиша, саме та гнітюча тиша, від якої серце стискається в грудях та давить на мізки.

Я відчувала, як підступала до мене пітьма. Навіть повітря просочене нею.

Відчуття страху загострилося. Зроблю один невірний крок і впаду у безодню…

Світла становилося все менше, а попереду лише одна пітьма.

Вона окутала мене, вона хотіла стати зі мною одним цілим.

Біль...

Страх...

Відчай...

Задихаюсь…

Це кінець!

Відчула сильний поштовх. Я не могла боротися й розплющити очі. Хтось сильно схопив мене за руку та потягнув за собою. Намагалася сконцентруватися на відчуттях. Знову відчула пекучий біль… Хтось ніби роздирав моє тіло та душу на дві частини.

Боялася зробити вдих! Боялася розплющити очі!

— Дихай! — почула голос.

Свіже повітря увірвалося в легені. Почала кашляти та повільно відкрила повіки. Хтось міцно тримав мене на руках й, не давши впасти, поклав на землю.

Від яскравого світла примружила очі. Почула шепіт та повернула голову на звук. Побачила постать з білими крилами, але вона стояла до мене спиною, тому я не могла розгледіти її повністю.

— Прокидайся!

— Прокидайся!

З грудей вирвався хрип.

— Алегро! Прокидайся!

Цей голос був мені знайомий… Я намагалася сконцентруватися на голосі.

Тато!

Я почала кричати, настільки сильно, що земля здригнулася...

Розплющила очі й не могла зрозуміти — де я?

— Алегро! Усе добре, чуєш мене... доню?

Я повернула голову та зосередила погляд на обличчі батька.

— Ти в безпеці!

Кивнула, адже не мала сил сказати щось.

Я заворожено дивилася на світло, яке виринало з долонь. З кожним подихом відчувала тепло та спокій.

Батько взяв мої руки у свої міцні долоні.

— Контролюй свою силу! — хрипло проговорив.

Я сконцентрувалася на своїх відчуттях та заплющила очі.

Почула тихий шепіт, але з кожною хвилиною він ставав більшим та нерозбірливим.

По тілу пройшла судома... Ні, це не просто шепіт. Це крик...

Буктрейлер:

Відео візуалізація:

Всім доброї ночі!) 

Запрошую до прочитання містичної книги "Натан". 

Хочу трішки розповісти над якими історіями, на даний час я працюю. Це дві книги й, вони зовсім різні, і не лише у жанрах, але й атмосфері також. Перша історія це продовження агату, а саме книга про доньку Мирослави й Дем'яна. Друга книга матиме назву "Місто грішних душ" й, дана історія буде у жанрі детектив/трилер. 

Доки тяжко мені писати дві історії одночасно. Й тому, хочу спочатку написати продовження агату, адже дякуючи всім читачам, яких історія зацікавила, це надає натхнення. Я бачу реакцію, кількість прочитань та доданих бібліотек "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця". 

Всім бажаю тихої ночі. 

Тримаймося!)