Рецензія «полювання на лисицю», Діана Козловська

Мені видається українська сільска готика — дуже перспективний напрямок в сучасній літературі. Це можна порівняти зі схожими тенденціями в американській літературі і кіно, де автори почали звертатися до таємничих, темних і моторошних підвалин власних маленьких містечок. Саме там проявляється найбільший контраст з тим, що ми бачимо у толерованих і прикрашених «американською мрією» містах. І якщо «Місто» Валер‘яна Підмогильного розгортало клин у сторону урбанізації України в ХХ столітті, то нам нині варто переосмислити ті речі, що законсервувалися в маленьких українських селах.

Таку спробу зробила Діана Козловська, яка в «Полюванні на листцю» змалювала безбарвне, обтяжливе та лиховісне буття в одній сільскій родині.

В цій історії трагічним вузлом переплетені суспільні звичаї, байдужість, зрада та ненависть. А натяки на трилер все більше визирають ближче до кінця твору. 

Це моє перше знайомство з творчістю Діани, хоча до цього я зустрічав її збірку смертних гріхів, концепція яких якраз навколо маленьких готичних трагедій. Тому думаю, «Полювання на лисицю», сьало для неї першими спробами охопити цей жанр і стилістику.

Для мене приємно виділялося компактність і лаконічність, та життєві змальовування окраплені символічними вставками.

Твір роздідений лише на три розділи, кожен з яких по черзі намагається перегорнути уявлену картинку і замінити суб‘єктивне сприйняття своєї долі почергово кожним з головних персонажів: Соломією, Богданом та Мар‘яною.

Сцени розчарування звичним життям, побутова трясина та проживання «власної самопожертви» зустрічає на перших сторінках. Авторці гарно вдалося зачепити увагу на Соломії, яка сприймається як виключно жертва обставин і наклепу. Проте з розвитком твору, я все більше усвідомлював зибний моральний компас кожного з героів. 

Містична складова розкривається через дрібні зауваження по ходу сюжету, але раціональність описаного сьогодення з випадковостями, мобільними телефонами та плітками в селі дене геть моторошну підозру на потайбічне. Навіть лис, який багряною плямою з’являється — може сприйматися як дещо зрозуміде. Врятована тваринка, яку приручила відьма. Але для авторки, важливий цей образ в цілому. Інакше твір вона б назвала по іншому. До цього я ще повернуся.

Ретроспектива на початку надає вичерпне уявлення про зрозумілі тропи української сім‘ї — де головне діти, хата і що скажуть люди.

Потім ми поринаємо в болото з власних переживань героїні, яка навідріз відмовляється сприймати правду, озвучену її дітьми. Цікаво, що і правдою це назвати важко, адже здебільшого це просто булінг в перемішку з забобонами та звичним для дітей, поділом на добре і погане. Сила пліток і суспільного осуду величезна, тому з легкістю інфікує нове покоління, на яке Соломія покладає надію. Щоправда, вже в першому розділі така жертовність викликає багато питань.

Так в другій частині, ми більше дізнаємося про «дзеркальну» трясину Богдана, для якого свм‘я тягар, а ніяк не домівка. Де його сім‘я для нього чужіша за рудоволосу відьму, що зиве на краю села. Чоловічий персонаж вийшов більш аморфним за Соломію і з такою ж «самопожертвою», яка не спричиняє нічого крім образи і невдоволення.

В треьій частині перед нами розкривається ця «невдала» сім‘я — очима Мар‘яни, яка все життя потерпала від цькування. Її образ доволі виправданий та зрозумілий, коли відкривається її доля в цьому селі, де «люди дивляться».

Останнє на мою думку є найбільшим осередком того жаху, що відбувається вкінці. Позаяк, всі проблеми проростають саме з цієї установи, яка зкалічила життя Мар‘яни, змусила Богдана і Соломію побратися і повернути русло в «суспільно прийняті норми», а зрада чоловіка все одно впала тінню на відьму.

Це чудовий аспект твору, в якого потужний потенціал. І впевнений, той острах перед надприроднім, вселяє щиру впевненість в тому, що виправдовує неприйняття, інакшість до катастрофічного розмаху. 

Однак, історія полювання і доля лисеня, яке розкривається під кінець твору, я сприйняв як урізання. Тобто, ця подія — це зустріч носіїв зла — з однієї сторони сім‘ї Богдана і Соломії, злом яких є байдужість і цькування — і злом Мар‘яни, яке в подальшому стане фатумом для цієї ж сім‘ї. Тому, мені дещо не вистачило канонічності цієї події і її наслідків. Поява лиса, його вірність Мар‘яні та саме «полювання» (алегоричне і буквальне) не вклалося в очікуване мною око за око — я чекав, що сім‘я буде втоплена. Хай би як жорстоко це не прозвучало. Зважаючи на те, що вкінці ми бачимо Мар‘яну не антагоністом, а втіленням злого року та помсти. Тоді сама назва «Полювання на лисицю» сьала б центричним явищем і гаком всього сюжету. Але це лише моє сприйняття.

Однак, я б задоволенням екранізував цю історію. Бо вона і справді має гарні тропи трилера, з перевертанням зніг на голову головних героїв та обставин, в яких вони перебувають. Арка Соломії, Богдана та Мар‘яни — гарно вплетені в загальний конфлікт і є причиною і наслідком головного конфлікту твору.

По завершенню твору, мені сподобалися відчуття тягучої безнадії та гострого трагізму того, що на початку я назвав селянською готикою. Тому мені видається, пані Козловська вдало підібрала цей данр і досить цікаво висвітила його в цій роботі. Принаймні в мене з‘явився жвавий інтерес до її циклу «Смертних гріхів». Люблю такі концепції.

Я безумовно раджу книгу «Полювання на листцю», як можливість торкнутися перспективного жанру і цікавого автентичного для українців напрямку. Атмосфера, це один з чинників, які хочеться не прожити, але підгледіти, аби переконатися, наскільки ми ще налякані і забобонні, не зважаючи на епоху діджиталізації та апогею толерантності. Цей твір, здатен занурити вас у темну і безпроглядну темряву людського байдужжя і застерегти своєю суттю. Адже жахи — це ті самі казки для дорослих з більш категоричним, навіть табуйованим мораліте. Дякую за враження і раджу долучитися і вам.

Приємного читання.