Історія про історію "Мережа Дім..."

"Мережа Дім..." особисто для мене дуже болюча історія. Можна навіть сказати, я ненавиджу власне творіння. Ні, не через те, що місцями в цьому невеличкому оповіданні (майже 31 000 символи) відчувається наївність, юнацький максималізм... Персонажам 15 років же ж...)) 

Ось так у світі батьків і підлітків: перші вважають своїх дітей невдячними, а другі самі себе зрозуміти не можуть.

@1...

А ненавиджу через те, що... в основі твору моя особиста історія. 

Дата (2015 рік), розмови, імена...

Імена не всі справжні) Але головних персонажів я не змогла перейменувати. Намагалася. Однак не вийшло, бо відчувалося, ніби "ламаю" історію. Звісно, логічніше з мого боку було б так "не палитися"..))) Але хіба творчі люди думають про логіку?)))

А тепер підтексти..)))

1.

Якщо зазирнути до змісту "Мережі Дому", біля звичайних цифр у нас ще є такий символ @. Ті, хто читали "Пори року. Зникнення Зими", знають, що цим символом я позначаю інтернет-листування. Власне, всі діалоги в будинку немов із казки ― це листування. 

Зізнайтеся, хто відразу розгадав, що діалоги в будинку ― це інтернет-листування?)

― Як пройшов твій день? ― порушив невловиму тишу Денис. Аня вмах спохмурніла. Долонею почала водити по вовняній оббивці дивана.

― Жахливо… ― нарешті видушила вона. Услід затараторила: ― В принципі, все не так і погано. Так, сімейні негаразди.

― Розповіси? ― обережно поцікавився Денис. Аня краєм ока глянула на нього: той був наче щирим. «Йому можна довіряти», ― прошелестіло дурненьке сердечко. І дівчина наважилася поділитися найсокровеннішим: тим, про що ще нікому раніше не розповідала.

@4...

2.

У першому розділі можна помітити дещо цікаве. 

― Аня, і де тебе чорти носять? ― відразу накинулися з обіймами подруги. 

Неля з веселістю дістала телефон:

― Селфі напам’ять!

― Цей рік був просто пеклом, ― пробурчала Катя, поправляючи волосся.

― Дуєшся, бо тебе не запросив на побачення той блондинчик Макс? ― скорчила невинну міну Неля, налаштовуючи камеру.

― Ой, скажеш таке, ― вмить закотила очі Катя. ― Він хоч і збіса гарний, але жесть який тупоголовий.

Штовхаючись ліктями, дівчата виконали щорічний ритуал: сфотографували навіки всміхнені обличчя.  

@1...

Де реальність, жодного слова від головної героїні. Немовби її і немає у справжньому житті. Тільки дім, на який вона натрапить незабаром, ― справжнісінька реальність. 

3.

Один із підтекстів, який я заклала у дім, що по ходу історії змінюється зі зруйнованого в цілком затишний будиночок, а потім знову відбувається його мертвозна руйнація, ― будова стосунків. 

Ба більше, із кожним візитом будинок мало-помалу видозмінювався, стаючи тільки красовитішим.

Поволі на ньому викарбовувалися сріблясті, витіюваті, витончені узори, мов сіть павутиння. Окрім цього, зі стріхи до землі проріс виноградний плющ, беручи дім у тенета, ― немовби намагався зберегти його від несподіваних жахливих небезпек; немовби дім був тендітним створінням і його потрібно оберігати від незримих лісових мешканців.

@5...

"Мережа Дім..." написаний для того, щоб продемонструвати пастки інтернет-листування. Сподіваюсь, вийшло вдало.))

По той бік екрану, майстерно одягаючи різні маски, може знаходитися будь-хто, вистукуючи цілком милі та невинні повідомлення.

 

Але це не означає, що емоції, отримані під час листування в мережі, несправжні. Якоюсь мірою закохатися у власний міраж дуже навіть боляче.

 

Будьте в мережі, але не вдома.

P.S. Чи бувало у вас таке, що в чаті ви відчуваєте себе комфортніше, ніж у рідному домі? Що чат, власне, й стає вашим домом, куди хочеться бігти знову й знову? Тільки не кажіть, що в мене одної була така історія..))