Дилогія зі святковою знижкою

Вітаю всіх!

Сьогодні - 08.03.24 - на мою книгу ОБРАНИЦЯ СМЕРТІ діє знижка. Це друга книга дилогії, хоча її можна читати окремо від ЧОРНОГО ДІАМАНТА КОРОНИ. Проте, хто хоче дізнатись передісторію героїв, може отримати всю дилогію зі знижкою: за програмою лояльності, купуючи мої книги вперше, можна отримати знижку на будь-яку іншу книгу. Тож, сьогодні можна максимально вигідно придбати всю дилогію.

Це пригодницько-детективна історія з любовною лінією й елементами темного фентезі. Героям нудьгувати не доводилось ні в першій книзі, ні в другій. А я спробувала створити некромагію дещо незвичною: героїня не підіймала мерців - вона не давала ними стати ще живих. Місцями навіть гумор присутній)) Але подекуди невесело зовсім: так, атмосфера темна.

А героїня з розряду тих, хто виборював свої права)) Тож, зі святом!

Рей увіткнувся носом в її волосся. Воно все ще звично пахло ніжною матіолою й медовим вересом. Як завжди… Якщо закрити очі й не дослухатись до тиші, то можна уявити, що вона тут… поруч… вся, а не лише тіло… 

Ковзнув долонею по її щоці, що ще зберігала тепло. Останнє… Стиснув її в обіймах: якби міг – віддав би своє! Все! До останнього видиху – тільки б відігріти! Почути її голос! Такий звичний – з оксамитовими нотками. Інколи насмішкуватий. Хай який! Аби тільки чути…

Він ніколи не плакав. Ні коли загадково померли батьки, а життя розірвалось навпіл. Ні коли в нього відібрали Алінор, й ту половину, що в нього залишилась, розірвали ще раз. Та зараз було відчуття не розірваного життя – його в нього забрали. Все. До краплі. Лишились лиш сльози, що самі потекли з очей, наче сточуючи ті останні краплини, що ще тріпотіли десь в ньому. І він був зовсім не проти їх позбутись.

Єдине бажання стугоніло в голові – дістатись тієї потвори, що забрала її в нього, й розчавити власноруч! А потім… він не змусить свого ласунчика чекати на нього довго. Більше його тут ніщо не тримає.

Обережно торкнувшись підборіддя дружини, Рей підвів її обличчя. Такі манкі й жадані вуста все ще були, на диво, червоними, не збліднувши ні на півтону, й здавались живими. Він хотів закарбувати в пам’яті їхній присмак, поки вони ще зберігали її тепло. Останній поцілунок… Найстрашніше, що могло з ним статись.

А хто хоче більш легкої атмосфери - завітайте до мого СТИХІЙНОГО ЛИХА з його веселими пригодами))

Приємного всім читання й мирного неба!