Зі святом письменників! 3 епізод з чернетки

Дорогі письменники, вітаю вас зі святом!

Дорогі читачі, для вас я сьогодні принесла епізод з чернетки  "Квітів у Вогні" який, на жаль, не увійшов до фінальної версії, але який мав потенціал! Якщо що, події відбуваються в Діарі, в маєтку лорда Сафонського.

“Юндер вичісував коней, коли дівчина підійшла. Він не зразу помітив її, і так і продовжив говорити зі своїми улюбленцями.

– Напевно ти був у минулому житті конюхом, – сказала Ріна, і Юндер обернувся до неї. Він так і застиг, бо не знав, що сказати. – Алітерці ж вірять, що духи переселяються від одного тіла в інше. Напевно в тебе вселився дух конюха, – пояснила Ріна.

Юндер повернувся до коня і нічого не відповів. Дівчина вже пожалкувала про те, що підійшла. 

– Не покатаєш мене на човні по озеру? – запропонувала вона. 

Від несподіваної пропозиції хлопець завмер. Але кінь дунув на нього, і той продовжив своє заняття.

– Авжеж, тільки дай мені десять хвилин тут закінчити.

– Чекатиму біля озера. 

Це насправді був ставок, який колись давно викопали на території маєтку. Він був маленьким настільки, що зимою повністю замерзав. Навколо ставка був парк, співали пташки. Ріна часто сюди приходила і сиділа на дерев'яній пристані, до якої було привʼязано кілька човнів. Вдивлялась у мутну воду під ногами. Інколи їй навіть здавалось, що якась риба пропливає повз.

Юндер прийшов скоро, навіть раніше ніж обіцяв. В руці він тримав польові квіти, перевʼязані стрічкою. Він протягнув їх Ріні.

– Навіщо квіти? – спитала вона зі здивуванням. Юндер опустив очі й сховав квіти за спину.

– Я думав, що жінкам подобається, коли їм дарують квіти, – пояснив хлопець. – Правда алітерці не мають такої традиції.

– Мегіни теж, – погодилась Ріна. – Це певно така традиція в уліадців.

– Я їх викину, не зважай.

– Ні, ні, – запротестувала дівчина, – вони подобаються мені.

Юндер знову протягнув їй квіти, і цього разу вона їх прийняла. Хлопець пройшов вперед і спустився в човен. Допоміг Ріні сісти.

Гребти Юндер не вмів. Вона ледве доплили до середини озера, коли дівчина не втрималась:

– Давай тут трохи постоїмо.

Хлопець зашарівся. Він кинув весла і став роздивлятись дерева навкруги. Ріна розглядала букет. Це були польові квіти, певно Юндер назбирав їх десь в полі, поки їздив на коні. Тут були ромашки, волошки, дзвіночки, конюшина. 

– Гарний захід сонця, – Ріна спробувала почати розмову. 

Юндер мовчав. Вони ще трохи посиділи, аж поки він не сказав нарешті:

– Краще нам з тобою не зближуватись.

Юндер став гребти назад, в сторону пристані. Вони підплили, хлопець привʼязав човен, застрибнув на пристань і протягнув руку Ріні. Але дівчина лишилась сидіти.

– Юндер, мені набридло грати з тобою в незрозумілі ігри, – сказала вона. – Що відбувається? То ти збираєш для мене квіти, то з тобою навіть не поговорити!

Хлопець нічого не відповів, опустив руку. Але Ріну вже було не зупинити. Вона схопила мотузку, якою був привʼязаний човен до пристані й смикнула її кінець. Ногою дівчина відштовхнулась від деревʼяних стовпів, що стирчали з води, і вмить опинилась в кількох футах.

– Що ти робиш? – закричав до неї Юндер. Він намагався зловити у воді кінець мотузки, яким був привʼязаний човен, але не втримався і впав у воду. Виринув одразу ж, водорості обліпили його волосся й обличчя. Було неглибоко, хлопець відчував ногами дно. Він зробив кілька кроків і схопився рукою за борт човна.

Вони довго дивились один на одного, очі блищали від злості. Ріна не витримала перша. Вона розсміялась і сіла на краю човна, ближче до Юндера. Рукою стала знімати зелені водорості з його голови. 

– Вибач, я не думала, що ти стрибнеш за мною, – вона ще сміялась.

– Я впав, – пробурмотів Юндер. Він вже не був злий, але посмішку стримав.

– Виглядаєш як морське чудовисько, – дівчина відкинула йому з обличчя волосся, що лізло в очі.

Юндер не спішив тягнути човен до берега, вони так і продовжили стояти на одному місці. Вода в ставку вже не була холодною, вона встигала прогріватись за день. Сонце відбивалось на її поверхні так, що та здавалась вкритою смарагдовим килимом.

– Як думаєш, Ялі колись повернеться додому? – спитала Ріна, і хлопець насупився. Він не хотів зараз говорили про Ялі.

– Думаю, що так.

– Що ти будеш робити тоді?

– Буду служити йому і далі.

– Я не зможу бути з вами, правда?

Юндер підняв голову і заглянув дівчині прямо в очі.

– Ні, не зможеш. Ти маєш повернутись до себе додому, Ріно.

– Можливо, – голос дівчини став невпевненим, – ти пішов би разом зі мною? 

Юндер мовчав. Його чорні брови зійшлися на переносиці, ховаючи під собою зморшки.

– Тобі б сподобалось в Мегінкарі, – поспішила продовжити Ріна. – Там гори й ліси, там привітні люди. Багато зброї й коней. Прекрасні пейзажі, які ти зміг би малювати.

– Ні, – коротко відповів хлопець і почав тягнути човен до пристані.

Ріна мовчки вистрибнула на неї, не чекаючи, поки Юндер вилізе з води й привʼяже човен. Вона не оберталась, йшла все далі прямо, до маєтку. Квіти в руці пекли їй шкіру”.

І картиночку для настрою:

До зустрічі на сторінках роману) 

P.S. Вже працюю над третьою книгою трилогії, робота кипить, не переживайте) Якщо маєте бажання підтримати мою творчість, порадьте “Квіти у Вогні” тому самому другові чи подрузі, хто любить історичне фентезі з драматичним сюжетом і жорстокими подіями, що випадають на долі героїв)