Знайомство із народами Аквілону

Сьогодні я трішки розповім про народи, котрі населяють безмежний світ Аквілону, адже їх настільки багато і всі вони характеризуються власними особливостями й культурними елементами. 

  1. Розпочну я розповідь із гігантів, котрі відносяться до категорії гуманоїдів, але виглядають цілком, як люди неймовірно великого зросту. Гіганти дуже войовничі й запальні, вони постійно воювали поміж собою та з іншими народами. В стародавні часи гіганти жили розрізненими кланами в горах, кожним з яких керував власний вождь. Всі клани вшановували єдиного бога гір Анґреноста. Але, це не заважало гігантам боротися за територію та перевагу певного клану. Лише із відкриттям залізної зброї та появою Обраного Елспета ситуація кардинально змінилася. Цей видатний герой зміг перемогти ворожий клан, який намагався знищити його братів по клану і став першим королем гігантів. Далі ж Елспет почав довгу війну з іншими кланами, прагнучи об'єднати свій народ в одне ціле під протекторатом Анґреноста, повалити інститут вождів, запровадити монархію і стати Залізним Королем. Йому це вдалося і монарх пішов далі. Він повів гігантів у Низинні Землі та почав їх займати, розширюючи територію новоутвореної Залізної Імперії. В цих походах гіганти мали справи і з іншими народами, котрих легко перемагали й обертали в рабство. Проте, зради, громадянська війна, природній катаклізм та повстання рабів призвели до занепаду імперії гігантів, зникненню їхнього бога та втечі вцілілих за море до Туманного Острову, де ці безбожники оселилися подалі від менших народів. 

2. Камаранти, вони ж змієлюди. Відносяться до категорії звірорас. Проте, не варто їх уявляти зміями, що розмовляють. За своїм зовнішнім виглядом вони дещо подібні до ельфів, проте часто їхня шкіра може коливатися від бронзового до зеленого відтінків, а ще замість ніг у них гнучкий зміїний хвіст. Камаранти живуть в тісній гармонії із природою, полюбляють азарт полювання й змагань. Їхня релігія- це культ Зміїної Королеви, котру самі камаранти називають словом Сней'Кін. Їхня богиня мудра, грізна, справедлива, але й дуже кровожерлива. Вона полюбляє жертвопринесення, смерті в хоробрих поєдинках, чесно пролиту кров і карає боягузів. Саме тому камаранти являються неймовірно хоробрими воїнами та майстерними лучниками. В стародавні часи вони жили кланами по кольору луски, кожним із яких керував свій вождь. Населяли вони східні тропічні регіони материка, аж поки на їхні землі не прийшли гіганти й не завоювали їх. Після катаклізму та повстання рабів, камарантам вдалося скинути ярмо поневолення й вони відпливли з материка, перекочувавши на Фалінестійські острови, північний острів яких вони заселили. Трохи згодом на землі камарантів напали ельфи і цей народ зазнав нового рабства вже у складі іншої імперії. Знову повстання та події Часової Руйнації допомогли камарантам звільнитися від впливу чужоземців та повернутися на власну батьківщину. Через певний час серед цього народу піднявся Марук Хайнзі, котрому вдалося спочатку захопити владу у власному клані, а потім, об'єднати всі інші клани в один цілий народ. Це стало можливим лише внаслідок кривавої різні біля ріки. Після об'єднання камарантів Марук проголосив себе імператором Камарантської Імперії. Народу змієлюдів загрожувало переселення, тому вони почали планувати військове вторгнення на землі Південної Фалінесті, котру населяв інший народ. Отримавши несподівану відсіч, камаранти перепливли море й дісталися земель основного материка, де поширили свій вплив на східні та північні землі. Саме в них Марук заснував столицю імперії Тіямат-Бурґ й продовжив йти далі. Військові експедиції імператора привели його в землі королівства Аґрестія, ще досить молодого державного утворення людей. Камаранти здійснили спробу захопити землі маленького народу, але теж отримали жорстоку відсіч і змушені були відступити. А далі справи імперії почали стрімко погіршуватися. На її землі прийшли війська демонів, котрі підірвали міць камарантів. А після зникнення демонів, камарантів зустріло під стінами фортеці об'єднане військо двох людських народів. Це призвело до смерті імператора та повного знищення імперії, яка почала стрімко втрачати свої землі під натиском людей. Камаранти відступили до Північної Фалінесті, де й лишаються досі жити під владою вже обраних короля або королеви. 

3. Кітцуне, вони ж люди-лисиці. Ще одні представники категорії звірорас. Теж мають достатньо людських рис, але наділені лисячими вухами й хвостом. Один із самих мирних та потаємних народів, оповитих містичною завісою таємниці. Релігія кітцуне спирається на пацифізмі та гармонії із усім живим та духовним. В центрі пантеону знаходиться Лисиця Фортуната, яка має дітей у образі чистих природніх стихій- Вогню, Води, Землі, Вітру та Блискавиці. Жили кітцуне теж кланами на чолі із старійшинами роду, котрі були духовними провідниками й хранителями мудрості кланів. Цей народ не ворогував одне з одним і підтримував дуже тісні зв'язки. Історично так склалося, що постійними сусідами кітцуне були саме камаранти, тому ці народи в різний період часу торгували або ж і змушені були воювати в лиху годину. Населяли кітцуне південні регіони материка. Вони теж були завойовані гігантами й стали рабами Залізної Імперії. Після катаклізму та повстання, кітцуне отримали бажану свободу й вирушили на Фалінестійські острови, де заселили південний острів. Коли ельфи почали військову експансію на землі камарантів, то кітцуне встигли створити магічний купол страху та ілюзії, котрий переконав ельфів в тому, що південний острів проклятий і не заслуговує на увагу. Саме так кітцуне уникли свого поневолення й зберігали таємницю власного існування від усіх. Після того, як у камарантів до влади прийшов Марук Хайнзі, то кітцуне стали першими жертвами амбіцій нового імператора. Проте, цей народ героїчно переміг загарбників та вказав їм на їхнє місце, прогнавши за межі власного краю. Більшу частину історії кітцуне переховувалися від усіх, тому цікавих подій не було в їхньому мирному спокійному житті. Лише в сучасній історії їхні землі були відкриті людьми й для кітцуне став можливим шлях до нової цивілізації та її дивовижних благ. 

4. Ефілнуарці, вони ж ельфи. Офіційно відносяться до ельфоподібних, тобто великої групи споріднених народів за схожою зовнішністю, мовною приналежністю та іншими речами. Ельфи живуть надто довго, зовні ніяк не старіють, але можуть померти через значний проміжок часу, просто згасаючи. Тобто, вони в мене не такі вже й безсмертні, як здаються. Ельфи прославилися, як нація допитливих вчених, завзятих мандрівників, будівничих першої значної цивілізації та могутньої держави, заснованої на верховенстві права і релігії. Проте, саме ці чудові риси стали й приводом для виникнення жорстоких амбіцій у більшості ельфів. У стародавні часи вони населяли східні землі материка й мали столицю у місті Вендір. Самі ельфи розділялися на клани із родовими вождями, але верховну владу над ними здійснювали два самих могутніх клани- Ґрінліф та Блекдеґер. Ельфам було замало їхніх земель, тому вони стрімко почали поширюватися на південь та північ, де згодом заснували портові міста та нову столицю Лоріндол. Західними сусідами ельфів стали масагети, народ самих перших людей. Ельфи ставилися до них, як до брудних грубих варварів, тому обманом затягнули масагетів у ярмо рабства й захопили підступно їхні землі. Трохи згодом, ельфійська експедиція відкрила землі Північної Фалінесті. Ну й очікувано, що зустріли нових варварів-камарантів, насмішку над богами й тому підкорили їх теж. Ельфи повсюди намагалися насаджувати свою мову, релігію та культуру, ставлячи себе у позицію домінуючої нації. Поклонялися ельфи Найтіелі, богині Природи, стихіям, Файноку, богу мудрості та Філарелю, богу полювання. Проте, домінуюче становище в них займала саме Аланхейя, богиня вітру, адже вважалося, що саме ця богиня вдихає життя й вона ж забирає із собою душу. Домінуючий пантеон ельфів назавжди лишив свій вплив на поневолених народ людей і відобразився згодом у пантеонах людських народів. Через свої власні амбіції та постійні війни ельфи почали занепадати, а події Часової Руйнації стерли ефілнуарців із тканини самої реальності, адже нікому не можна владарювати над часом. 

5. Урклінґ Будун, вони ж урклінґи, також орки. Кочовий народ, котрий відноситься до категорії ельфоподібних. Насправді, це відносно молодий етнос, якого не існувало довгий проміжок історії. Вони утворилися із ельфів, котрі прагнули могутності й поступили на службу до Королеви Мороку Маб. Випивши її крові, вони отримали велику фізичну силу та витривалість, але ця скверна назавжди перетворила їх у зелених монстрів. Тому, за основу я теж брав ідею Толкіна про спотворених темною магією ельфів, але мої орки- це не ті чудовиська, які були у Толкіна. Так, вони воювали на боці Королеви Мороку й вчиняли різноманітні злочини. Проте, потрібно розуміти, що їхнє прокляття змушувало нещасних служити тій, хто їх обдурила. Це не було проявом волі самих років, а збігом обставин. Легенда орків розповідає про Умаха, одного із благородних героїв, котрий зміг побороти в собі темні сили та підняти повстання проти тиранії Королеви Мороку. Цей герой зміг перемогти зло, але сам віддав в цій битві свою душу та тіло. Орки вважають, що він звільнив їхній народ від скверни Мороку та дав шанс на спокуту їхніх гріхів, тому вони моляться Умаху, як своєму богові. Самі орки не мають конкретної країни, а кочують із місця на місце степами, лісами, горами, річками й засніженими ущелинами. Вони войовничий народ, але діють по власному Кодексу Честі Умлаха. В мирний період орки охоче торгують із людьми всім, що мають, але не дозволяють чужинцям перебувати довше однієї ночі у своєму таборі. Також, орки можуть виступати і найманцями за хорошу плату. 

6. Арнзайр та Дарнзайр, вони ж Демони Інферно. Можна сильно здивуватися, але й демони у мене не просто якісь чудовиська, а повноцінні два народи із своєю культурою, звичаями й цілями. Вони теж відносяться до категорії ельфоподібних, бо колись були ельфами, які наважилися піти проти власних богів, бажаючи отримати їхню силу й стати самими богами. Тих, хто не зійшов із цього шляху, прокляли боги й заслали у інший вимір, охоплений вогнем, котрий отримав назву Інферно. Дарнзайр- це червоношкірі демони, які вклоняються своєму лідеру Дияволу й прагнуть завоювати собі весь Верхній Світ та змусити богів заплатити за власні страждання. Натомість, були ті ельфи, які прохали вибачення у богів за своє нахабство. Боги частково зберегли їм ельфійську красу й здатність створювати. Ці демони отримали назву Арнзайр й вони вшановують Старих Богів, тобто всіх тих, що і ельфи, але в їхньому пантеоні важливе місце посідають такі сили, як Вічний Космос та Вічне Полум'я. З обох вони черпають енергію для своєї магії й дивовижних творінь. Всі демони, фактично, безсмертні. Вони живуть вічно, їх можна вбити, але душі вирушають до Вічного Полум'я, перероджуються там й знову відроджуються в тій же самій подобі. Два народи демонів ворогують між собою і їхня війна безкінечна, бо одні несуть із собою вогонь та руйнацію, а інші життя та мир. Демони часто атакували Верхній Світ, але це робили Дарнзайр, а Арнзайр намагалися їх спинити, таємно допомагаючи іншим народам і вважаючи, що їм варто залишатися всім в Інферно за власні гріхи і немає місця для демонів у колишньому світі. 

7. Недійці. Це вже яскраві представники самих звичайних людей. Вважається, що вони є представниками нащадків чистокровних масагетів, котрі перейняли від ельфів деякі культурні елементи, але зберегли колишню людську ідентичність. Раніше, недійці проживали на південному материку Недайн, але після природного катаклізму, котрий погубив ці землі, вони вирушили на пошуки нової і прибули до південних земель основного материка. Здивованим людям представ дивовижний край морів, річок, гір та зелених лісів. Саме вони й дали йому знамениту назву Аквілон, тобто Земля Вод. Спочатку недійці засновували звичайні поселення на півдні та займалися полюванням. Потім вони стали жертвами демонів та Білого Вовка, іпостасі самого Диявола, котрий залякував людей, вбивав їхніх близьких та схиляв на рабську покору своєму правлінню. Проте, боги обрали свого героя і ним став Ейталіон Вліндрел, звичайний син мисливця із чистим та сміливим серцем. Боги загартували його дух і дали хлопцю магічний меч та обладунок, назвавши його Святим Лицарем, борцем із нечистю. Ейталіон зустрівся в двобої із Білим Вовком та вбив його. Після смерті Диявола, хлопець взяв його кров у свої жили, щоб зміцнити власні рефлекси та мати здатність відчувати присутність зла. Так Ейталіон став королем недійців та допоміг заснувати південне королівство Аквілон. Далі починалися його довгі кампанії проти демонів, по ходу яких недійці познайомилися із ще одним народом людей та уклали із ними союз. Після перемоги над демонами, Ейталіон рушив на північ проти камарантів, яких вигнав раз і назавжди. Саме після цих подій Ейталіон заснував місто Лонґфорд, замок Касандер і оголосив це місце столицею імперії Аквілон. Влада імперії поширилася на весь материк, а включала вона в себе південний та північний Аквілон, а також Західну та Східну Аґрестію, в якій здійснювали владні повноваження васали імперії, тобто монархи аґрестійської корони. Після війни із Королевою Мороку Маб, Ейталіон героїчно віддав своє життя за збереження імперії і владу прийняла його дружина Теодора у якості регента малолітнього сина Адріана. Теодора прославилася, як реформатор імперії, адже вона займалася зміцненням законів та покращенням життя всіх верств населення, також саме при ній збудували Великий Собор всіх конфесій, котрий передбачав вшанування двох релігій- недійської та аґрестійської, як дружніх між собою. Звісно, що бували й повстання проти імператриці, котрі їй доводилося придушувати і за це вона отримала титул Велісарія, тобто Величність. Про імператорів можна говорити багато. Тут же я згадаю про релігію недійців. Основна релігійна книга- Олдґада. В центрі пантеону бог мудрості Файнок, котрий проповідує постійне самовдосконалення та пошуки себе у цьому світі. Його символи дуб, хрест та перехрестя, як шляхи долі. Крім цього бога, недійці вшановують також і стихійних богів у вигляді богів-ремісників, Філареля та Морену, як богиню смерті. 

8. Аґрестійці. Ще один народ людей, проте із дуже складною генеалогією. Їхні предки- це теж масагети, але й ефілнуарці теж. В жилах цих людей тече ельфійська кров, вони походять від тих, хто переймав культуру та звичаї ельфів і змішувався з ними. У стародавні часи аґрестійці були кочовиками, котрі розділялися на два племені- степових аґрестійців та моравських аґрестійців, котрі відрізнялися трішки за мовою й кочували в горах. Більша частина моїх історій присвячена саме степовикам, бо вони були прогресивними й штовхали свій народ на нові події історії. Відомо, що серед аґрестійців піднялася Малґожата О'хара, котра стала першою королевою свого народу, зупинила безцільне кочування, почала засновувати міста й селища, зокрема й однойменну столицю майбутнього королівства. Також, Малґа змінила релігію аґрестійців, зміцнивши вплив Аґнії. Про це варто розповісти докладніше. Раніше, релігійними справами відали мольфарки й аґрестійці вшановували стихії на чолі із Матінкою-Природою. При Малґі мольфарки залишилися простими чаклунками й знахурками, а от священники костелів остаточно відокремилися у окремий інститут. Широко вживаною стала книга "Відвернення Аґнії". В ній опрвідалася легенда про богиню вітру Аґнію, доньку Матері-Природи. Вона боронила відчайдушно цей світ від зла, була богинею-воїном. Проте, в останній битві із Мороком Аґнія отримала поранення й впала ясною зорею на землю. Тут богиня-воїн померла, щоб відродитися у смертній іпостасі. Аґнія блукала світом, досліджувала його наново, вчиняла дивовижні чудеса й відчула в своєму серці потяг до миру, гармонії та єднання із природою. Саме тому богині пригадала ким вона була раніше, дала остаточний бій силам зла, а потім відклала свій меч у сторону, підійнялися на вершину гори Киримлиці й проповідувала із неї своє вчення про любов до природи, дружбу, пацифізм та внутрішнє світло й добро в душах кожного. Після цього, богиня вознеслася на небо, благословивши на царство Малґу та весь її рід. Тому існує центр пантеону в іпостасі Триєдиної Богині- Матері-Природи, її доньки Аґнії Вітроносної та Білого Сокола, ще одного образа самої Аґнії, що вознеслася до божественного. Але існують й інші боги, як Файрос, бог домашнього вогнища, Ватера, богиня цілющої води, Еарс, бог родючої землі і Лайт, той, що грім й дощ приносить. Аґрестійці переживали значні історичні події- вони зустрічалися і з камарантами, і з демонами, уклали союз з недійцями й потім увійшли до складу імперії Аквілон в якості васалів імперії. Цей народ цінує мир та чесну працю, проте при небезпеці здатен себе захистити. Ще аґрестійці здаються схожими на дітей. Це зумовлено тим, що коли люди змішалися із ельфами, то напівельфи не витримували могутньої магічної крові ельфів в своїх людських тілах. Від цього вони народжувалися маленького зросту, слабкими фізично, але сильними до магічних наук. Саме так і утворився народ аґрестійців, котрий проживає на заході та сході материка. 

9. Сатріанці, котрих невірно часто називають термінами Морантанійці або Моранактонос. Вони теж відносяться до людей, є етнічно близькими саме до аґрестійців, а також за предків мають масагетів та ефілнуарців. Колись, сатріанці були звичайними аґрестійцями, котрі не захотіли жити у складі імперії та воювати за чужу імператрицю. Вони підійняли заколот, але були придушені і за це вигнані у бурхливе море. Їм пощастило знайти вулканічні острови Моран-Тану. Проте тамтешній клімат, небезпечні чудовиська та отруйні рослини спочатку вбивали багатьох із цього народу. Проте, серед них знайшовся лідер, який почав вести свій народ за собою. Легенди не зберегли його справжнє ім'я, він відомий лише за титулом Рахман або ж Перший Сатріанець. Він став свідком появи бога вогню Файроса, слухав його запальні проповіді й записав від бога всі його слова до священної книги Корі'Тану. Саме вона й стала центральною у релігії сатріанців. В центрі пантеону стояв бог Файрос, як бог війни й помсти, власник Ахірету,  куди потрапляють лише хоробрі та гідні. Крім нього існували й інші стихійні боги, а також Морена, як Темна Богиня. Потрібно розуміти, що ці версії богів зовсім не милі та добрі, як в тих же аґрестійців. У них лише імена схожі, а легенди й сприйняття зовсім інші. Темною магією сатріанці змінили власні тіла, від чого стали високими, худорлявими, спритними та мали чорне волосся. Відомо, що вони знищували в Моран-Тані расу гобліноїдів, котрі жили тут до них, а також приборкували різних диких тварин. Трохи згодом, Рахман почав здійснювати набіги на Аґрестію й Аквілон й стрімко просуватися до позиції короля Моран-Тану. Король діяв надто успішно та мав переваги у війні. Проте, Рахман хотів домовлятися. Він вірив у можливість порозуміння між двома народами. Сатріанець прагнув, щоб Моран-Тан та Аґрестія стали одним цілим, а Аквілон залишився простим королівством, а не загарбницькою імперією чужинців з-за моря. Імператриця Ґроста Вліндрел провадила хитру політику й зрадила в кінці довіру лідера сатріанців, знищивши всі сатріанські поселення та спровокувавши короля на марну облогу Лонґфорда, під час якої він був поранений. Далі ходили вже легенди про двох дочок Рахмана. Насправді їх було чотири, але стараннями однієї багатьох знищили. Сумейя Акальма прославилася своїми морськими подорожами та відкриттями земель гігантів, хоч про це відкриття дізналися набагато пізніше, адже дівчина там склала свою голову. А от Зулейма Раф-Акальма пішла далі. Вона отруїла власного батька, підставила матір й спалила її на вогнищі, знищила двох сестер підступним способом, прийшла до влади й почала просувати матріархат в суспільстві. Саме вона зробила класовий поділ суспільства на човечанство, терашмедів, вештіц, вартових, короля та королеву(фіктивних), Білу Варту й Верховного Архімагістра(Шах, Ада-Куруш, Паді-Шах, це якщо говорити про титули сатріанською мовою), тобто реальної володарки всього, якою й була Зулейма. Ця жінка прославилася тим, що жорстко придушила Шіптарське повстання, коли чоловіки спробували відродити колишню монархію. Тоді відбувалася жахлива різня чоловіків і залишили лише надто маленьких хлопчиків, щоб їх перевиховати у покорі жінкам. Саме при Зулеймі об'єдналися в одне ціле всі регіони Моран-Тану(острів Тан, регіон Ашланд та регіон Дженет). І саме Зулейма відома найруйнівною війною з Акілоном, котра отримала назву в історичних хроніках Великої Сатріанської Навали. Ця жінка ледве не поставила на коліна всю велику імперію, несла із собою на землі материка релігію Культу Полум'я, ворожу всім імперським віросповіданням. Вона  була жорсткою та безжальною. Проте слава затьмарила голову цієї жінки й вона ж її потім втратила у знаменитому двобої проти імператора Марція Вліндрела при місті Ніневія, останньому оплоті імперії на шляху завоювань сатріанців перед Східною Аґрестією. Після цієї поразки золотий вік сатріанців залишився у минулому, а контрнаступ Марція на Моран-Тан послабив ще сильніше дві армії,  бо тоді сталося ще виверження вулкану Тан, котре нанесло шкоди всім. Імператор від дихання сіркою потім все подальше життя хворів на сухоти, а його легіони зазнали значних втрат. Сатріанці довго вважалися мертвими, але насправді вони вижили й переховувалися під землею, поставивши магічний купол.  Ця магія витягувала частину життєвих сил жителів під куполом, тому вони втрачали пігмент свого волосся, а новонароджені вже ніколи його не мали. Саме тому стародавні сатріанці мали чорне волосся, а сучасні сатріанці мають виключно біле волосся або сіре, кольору попелу своєї країни, в котрій вони живуть. Про цей народ теж можна довго говорити, адже в них значна та цікава історія.