Анонс і декілька слів про майбутні плани)

Вітаю у мирну пору доби!

Я з дрібкою новин для тих, кому цікава моя писанина. 

У антоції до книги "Афера з бонусом" я писала, що можлива пердплата, але книга, швидше за все,  залишиться безкоштовною. Допишу її з поваги до читачів, яким таки цікава доля героїів і чи не вмре Данило, не поцілувавши Ярину))

Я планувала з цієї книги зробити цикл, бо про Дениса (кавалера Ярини) почала писати ще влітку, але ж недурний хтось сказав, що людей легше змусити плакати, ніж сміятися. Та я таки спробую)) Але цикл під питанням) А поки я в роздумах, поділюся анонсом:

- Потрібно зняти мокрий одяг. Швидко, - командує, поки все, що можу робити я – цокотіти зубами і трястися.

   Смикаю руками, та вони зовсім не слухаються, але Ярина без зайвих слів підходить та стягує з мене через голову худі, опускається на коліна та тягнеться до штанів.

- Й-й-я с-сам, - так-сяк намагаюся розстібнути ґудзик – але це явно вище моїх сил.

- Дай допоможу! – швидко справляється з ґудзиком і блискавкою, тоді допомагає зняти взуття і стягує штани, а після й за гумку боксерів тягне.

- Ш-що ти робиш?

- Потрібно позбутися всього одягу. Впораєшся сам з білизною? – судомно киваю, коли вона підіймається. – Тоді вкрийся пледом, а я зараз повернуся.

   Слухняно виконую усі вказівки. Продовжуючи тремтіти, чую, як гупають вхідні двері, але закутуюся в плед, який гріє так, як мертвому кадило. Поки не намагаюся думати, як міг втрапити у таку халепу і скільки ще їх може чекати попереду – всі сили йдуть на те, аби зігрітися.

- Пересядь на крісло, я розкладу диван та постелю постіль, - роздає вказівки з порогу і ставить на стіл пляшку горілки.

- Ми нап’ємося? Я не проти.

- Ні, пиячити ніхто не буде. Це для розтирання, - більше нічого не пояснює, знову виходить з кімнати та заходить з ковдрою та подушками. Одягає на них постільну білизну та стелить на уже розкладений диван.

- Лягай, - командує знову виходячи з кімнати. Підіймаюся та таки влягаюся на наше сьогоднішнє ложе. Зараз будь-що для мене краще, ніж вибиратися із замерзлого ставка. Вкриваюся ковдрою до самого носа, коли Ярина повертається з великою кружкою чогось паруючого.

   Сідає біля моїх ніг та підіймає ковдру все вище і вище, змушуючи смикнутися, коли її пальці майже зачіпають мою відморожену гордість. От тільки зараз там гордитися явно немає чим. Чергове фіаско!

- Не смикайся. Я не буду на тебе витріщатися, не хвилюйся, - бере до рук пляшку з оковитою і починає розтирати мої кінцівки, поки кімнатою розноситься нудотний запах спирту. Спочатку ноги, тоді й руки.

   Коли підіймаюся і п’ю до гидкого солодкий чай – Ярина закидає у пічку ще дрова та розвішує на неї мій мокрий одяг, а зверху ставить взуття. Вмикає телевізор, підходить ближче до мене та спокійно починає роздягатися, змушуючи вдавитися чаєм, коли, на ній лишається лише рожева білизна. Практично прозора.

- Ти так будеш спати? – уже слухнянішими руками ставлю чашку на бильце дивану.

- Буду тебе гріти, - вимикає світло, але спалахи від телевізора дають можливість чудово побачити, як вона тягнеться за спину до застібки бюстгальтера.

А щоб поплакати чи просто поспівчувати героям, запрошую до своїх завершених книг:

Аномальні рідини - дружба і кохання

Коли спалахують зорі - заборонене кохання, вибір, харизматичний герой

Грози в пустелі - випадкова ніч з наслідками, вагітність, від байдужості до кохання