Творчість в умовах повномаштабної

Сьогодні люди ділились на два табори. Одні говорили про другу річницю повномасштабної, інші старались не висвітлювати тему, що так болить всім.

Хай би там що, але всі ми одна українська родина, всі ми діти зламані війною. 

Психологи, всі як один, говорять про те, що існує синдром річниці. Кожен з нас з ним стикнувся, бо в кожного свої спогади про початок війни. Наше життя змінилось і цього не можна заперечувати.

Але я дякую нашим ЗСУ за те, що можу вільно писати українською, спілкуватися в побуті та з іншими. Я радію, коли бачу, що тут на Букнет є безліч талановитих українок та українців. Всі вони, не дають українській культурі занепадати.

Тут я ховаюсь від реального світу. Сюди я приходжу, коли треба відволіктись від жорстоких реалій нашої буденності. У ваших книгах я шукаю такого необхідного мені порятунку. 

Я пишу щодня, під час повітряної тривоги, під час відбою, просто тому, що творчість це мої ліки. Щодня, я відкриваю свій ноутбук або телефон, будь-що, що дає мені доступ до моїх  книг і створюю новий світ. І хтось би сказав, що це сумно тікати від реальності.  Хтось, але не я.

Шановні колеги, нумо творити більше! Підтримуйте своїх. Пам'ятайте, що ворог зовні. Слава Україні!