Останні години знижки + два оновлення!

Вітаю, любі!!!

Тихої та спокійної всім ночі!

Хочу нагадати, що зараз діють останні години знижки на фентезі історію, Килини та Яромира, з роману, "На грані реальності". У цьому романі переплітається: історія, легенди та реальне життя. А також на вас чекає, подорож у часі.

Калина та Яромир — читати тут...

Уривок.

— Присідайте! — Наказав Северин, і присівши напроти запитав. — То чого, я ще не знаю, Килино? Чому ти вважаєш, що мій син пішов у той тунель.

Дівчина сонно кліпнула, й стрепенувшись, несміло заговорила.

— Ваш син, шукав перстень Гертруди...

Обірвала свою мову, бо чоловік піднявшись взяв плед і підійшовши, закутав у нього дівчину, чим приємно здивував. А тоді знову присівши, поцікавився.

— Хто така Гертруда? Я мало цікавився історією палацу. Не люблю усього цього, містичного, давнього... Мені це все не приємне.

Килина зітхнула, й взялася все розповідати, про Гертруду, та про перстень.

Обірвала свою мову, коли їм принесли чай, за, що була вдячна. Коли ж чоловік з краваткою-метеликом залишив їх, продовжила.

Смакуючи гарячий напій, не втримавшись розповіла, що Яромир забрав у неї перстень, який по праву належить їй. Адже персні є два, і от Яромир шукає справжній, але для чого, він так і не пояснив. Також розповіла свої здогадки, щодо того, чому вважає, що Яромир подався у тунель.

— Вашому синові, дуже потрібен той перстень. І схоже, він ризикнув шукати його, саме у цьому місці. Але це лише мої припущення. — Знову розповіла, як вони у двох з Яромиром, шукали могилу Гертруди, а тоді видихнувши додала. — Северине Мефодійовичу, ніхто з простих людей не міг зайти за огорожу, де сталася біда пів року тому. Тож єдиним хто міг розкопати цей тунель, може бути ваш син. Я не впевнена, але напевно саме тому, він там залишив свої речі.

— Я зранку же відправлю в цей тунель людей. — На емоціях кинув стривожений Северин.

Дівчина важко зітхнула, та вирішила будь-що попередити.

— Там небезпечно! Туди не можна посилати людей. Іще...

— Що іще? — У відчаї зірвався сивий чоловік.

Килина кілька хвилин мовчала, та все ж сказала.

— Цей тунель може тільки візуально нагадувати тунель, а насправді може бути порталом в інший світ. Бо те, що ваш син безслідно зник, по іншому пояснити не можна. — Бачила, як на неї великими очима дивився Северин, тому поспішно додала. — Ви можете мене назвати божевільною, але це і є та тонка грань реальності, яку збагнути дано не всім.

Піднявшись, почала акуратно складати плед.

— Северине Мефодійовичу, вже пізно, мені пора додому, бо на ранок маю бути на роботі. В мене п’ять екскурсій, це багато, тому я маю виглядати нормально. — Поклала плед на підлокітник крісла.

— Килино, залишся...

❤️❤️❤️

Окрім цього, запрошую до оновлення роману, "Три бажання під Новий рік".

Кристина та Микита — читати тут...

Уривок.

— Крихітко, я хочу аби ти зараз поїхала зі мною.

— Куди? — Кліпнувши напружено допитувалася дівчина.

— В одне місце. — Загадково відповів на її запитання.

Кристина нервово облизнула губи, та розгублено кліпнувши заявила.

— Микито, я найменше хочу, аби нас з тобою разом бачили на людях. — З надією заглянула в його очі. — Мені чутки та плітки не потрібні.

Крук занервував, адже хотів аби Вишневська, була з ним поруч завжди та всюди. Вже життя без цієї крихітки не уявляв. Її заперечення не хотів чути, як і приймати його.

— Кріс, я запрошений на вечерю до мера. Зрештою, я попередив його, що буду не один. Тому ти не можеш відмовитися. — Тримаючи дівчину в обіймах, поставив перед фактом.

— Микито, я ж навіть не одягнена відповідно. Ти не можеш, ось так мене потягнути.

Крук притис дівчину до себе міцніше, та досить серйозно запевнив.

— Ти неперевершена у цій сукні. Виглядаєш досить скромно та витончено. Не варто нічого вигадувати.

— Віддайте, будь ласка, телефон. — Тихо попросила...

❤️❤️❤️

І на останок, на вас чекає іще одне оновлення, це новий розділ до роману, "Покорена мною".

Уляна та Кирило — продовження тут...

уривок.

Тепер кліпнув Кирило, адже завібрував його телефон у кишені піджака. Видихнув, «Хтось саме вчасно.» Вийняв свій телефон, на екрані світилося фото Ірми, знову важко видихнув, «Вона вирішила задовбати мене в корінь.» З іншої кишені піджака вийняв телефон Уляни, та простягнув його їй. Телефон чоловіка продовжував вібрувати в руці. Трубку брати не хотів, але ж знав, що Ірма не відстане. Таки зняв слухавку, пильно глянувши на свою нову секретарку, яка вже на повну, щось тицяла у телефоні. Це страшенно дратувало Шелеста, бо здогадувався, що вона напевно знову, з цим Казановою переписується.

— Алло! — Гаркнув у слухавку.

— Я в офісі. Мені сказали, ти з цією своєю новою секретуткою, десь поїхав... — Невдоволено шипіла у слухавку Ірма. — У тебе, що справді з нею...

— Переговори! — Рикнув Розлючено Кирило, а тоді так само наказав. — Ірмо, не винось мені мізки. Якщо хочеш поговорити, то десь зустрінемось, і все обговоримо. Сьогодні не вийде, бо я буду пізно.

— Поїдеш, до цієї шмаркачки? — З іронією та злобою допитувалася дівчина.

— Так поїду. — Кинув з пересердя, бо нерви реально здавали. Бачив, як Уляна, поспішно заблокувала телефон, відійшовши трохи далі. Дратувався ще й через те, що вона чула цю розмову.

— Ти... Ти, останній покидьок! Я стільки років на тебе потратила, а ти готовий залізти під чергову спідницю. Ти...

Шелест кинув слухавку, та поспішно заблокував Ірму, бо більше слухати це не збирався. Схоже вона справді хотіла за нього заміж, і її більше нічого не цікавило. Ні те, що у них немає почуттів, і взагалі нічого. Скидалося, на те, що Ірму справді цікавили, лише його статус та статки...

Приємного читання!

Обіймаю!❤️